Ніхто не забутий, ніщо не забуте!
Орел Микола Максимович був бійцем 303-ї стрілецької Верхньодніпровської Червонопрапорної дивізії з 1943р., брав участь у визволенні Молдавії, Румунії. За звільнення міст Кишинева, Ясси, Сольнок, Тарнава старший сержант Микола Орел одержав листи-подяки від Верховного Головнокомандуючого СРСР. Під час жорстоких боїв був поранений і двічі контужений. В день, коли було підписано Акт про капітуляцію німецьких збройних сил, перебував на території Угорщини. Військову службу продовжував до 1948р., також був редактором дивізійної газети (на фото). Був нагороджений медалями, зокрема “За відвагу”. Після війни закінчив економічний факультет Київського університету імені Т.Г. Шевченка. Викладав у вищих учбових закладах Кривого Рогу, впродовж 1969-1991рр. працював доцентом кафедри політичної економії Полтавського кооперативного інституту. За сумлінність у підготовці майбутніх спеціалістів кооперації та активну громадську діяльність Микола Максимович одержував від керівництва вузу грамоти та подяки. Висококваліфікований педагог, здібний організатор, талановитий вихователь, він також був великим природолюбом, крім викладацької і громадської роботи, його постійно цікавила минувщина України, зокрема, історія Запорізької Січі. На сторінках обласних та республіканських газет друкувалися його статті, кореспонденції, кросворди на краєзнавчу тематику. Родина пам’ятає його як надійного чоловіка та турботливого батька, який любив і пожартувати, і на якого завжди можна було покластися у будь-якій скруті. Таким він і залишився в пам’яті рідних, близьких та друзів, колишній фронтовик, педагог Микола Максимович Орел.