СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ: ХРОНІКА ФРОНТОВИХ БУДНІВ
СЛОВО НЕНАВИСТІ
Мозок відмовляється сприймати побачене на фото та відео, якими повняться стрічки соціальних мереж у ці дні після визволення містечок довкола Києва – Бучі, Ірпеня, Гостомеля.
Яке мають право істоти, які вчинили ті жахливі злочини проти мирних мешканців, теж називатися людьми? Яке?!! Аби хоч трошки врівноважити емоції, що переповнюють кожного з нас, ввімкнула «Світ навиворіт» із Дмитром Комаровим. Просто так, аби хоч на мить зосередитися на доброті. У кадрі – представник древнього племені Еквадору, того, яке завжди було відоме своєю жорстокістю і людожерством, говорить про те, що сьогодні члени його племені вже не поводяться так жорстоко щодо інших племен. Бо, на думку цієї людини, вдягненої лише у пов’язку, сучасний світ живе за іншими правилами – більш гуманними. Навіть дикуни з лісів Еквадору, які ніколи не бачили і не розуміли принад сучасної цивілізації, й ті хоча б частково усвідомили: відносини між людьми змінюються у бік гуманності. Нинішній світ відрізняється від середньовічного тим, що він освічений, більш людяний, добрий, націлений на розвиток, а не на руйнування.
Війна в Україні продемонструвала світу, що є на нашій планеті доволі велике угрупування дикунів у межах однієї країни під назвою росія, розвиток яких пішов у зворотний бік: від інтелекту до дебільності, від розбудови, творення до руйнування, від добра до невмотивованої агресії, від прогресу до занепаду.
Те, що сьогодні відбувається з росією на чолі з її гопником-психопатом, – це смертельна хвороба. Переважна більшість країн цивілізованого світу визнали цей діагноз, прирівнявши його середньовічних прокази або чуми. Бо з росією припиняють економічні, дипломатичні, культурні, спортивні відносини, з її громадянами не хочуть стояти поруч усі, хто цінує людяність, інтелект, добро.
Нація дикунів і варварів третього тисячоліття така примітивна і агресивна, що не в силах усвідомити не тільки хід історії, який давно змінив саме життя і людей на краще. Вони нездатні усвідомити ту прірву, в яку вже стрімголов летять. І у тій прірві, на тому дні, яке вони активно заливають своїми ж нечистотами, далі жити не одному поколінню російських варварів.
«Ті моральні збоченці, які сьогодні вбивали, знущалися, гвалтували безвинних жінок, дітей, молодих дівчат, прирекли себе на знищення. Ми все зробимо для того, щоб ті тварини у людській подобі, які знущалися з мирних громадянами Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Маріуполя, Чернігова, зазнали найстрашнішої помсти, яка можлива на планеті Земля. Розплата дожене всіх – самих ординців, їхніх дружин, які змогли покохати вбивць, їхніх батьків, які виховали цих нелюдів. І навіть дітей, бо батьки – злочинці і вбивці неспроможні виховати цивілізованих громадян. Носії такого зла і жорстокості не мають права жити на нашій чудовій планеті» – такі слова у соціальних мережах написала моя 21-річна донька, майбутній журналіст. І я пишаюся нею! Вони є свідчення того, що різні покоління українців однаково пронизані болем, відчаєм і жагою помсти за те, що вчинили з нашими співвітчизниками ординці у цій страшній війні.
Те, що коїть росія під керівництвом свого оскаженілого від люті лідера, більше і глибше, ніж фашизм, говорить цивілізований світ. І якщо цивілізований світ прагне, аби в майбутньому стиль співіснування різних країн і народів визначався добросусідством, повагою, розвитком демократії, технологій, які робитимуть життя людства комфортним і просто фантастичним, – злочини російської орди в Україні повинні засудити всі розвинуті країни світу. І цей процес уже пішов. А ми, українці, помстимося. За все! Це тільки справа часу!
Скажете, ненависть руйнує? Але не в цьому випадку!
Оксана ГУЦУЛ, головний редактор «Вістей…»
РІВНЕНЩИНА
ЩОБ ПОБАЧИТИ ВЕСЕЛКУ, ТРЕБА ПЕРЕЖИТИ ДОЩ
Нарешті випав довгоочікуваний дощ – потерпала земля без вологи. А ми з головою обласної кооперативної профспілки Миколою Вознюком – у дорогу, до поліської глибинки. До людей. Кажуть, дощ у путь – добра прикмета.
Атмосфера, настояна на добрі
Вона справдилася. Директорка санаторію «Горинь» Лариса Шишковська приязно зустрічає на вході. Й одразу – до діла.
Від початку березня цей унікальний профспілковий заклад гостинно відчинив двері для тих, хто змушений був тікати від війни. Пані Лариса навіть не думала, що буде завтра: їй треба було обігріти й нагодувати людей сьогодні. Тож одразу викликала на роботу кочегара й кухарів.
А завтра… Завтра до неї зателефонували небайдужі костопільчани й запропонували допомогу. Одночасно, як мовиться, взяла процес у свої руки Федерація профспілок області: її авторитетний голова Микола Шершун звернувся до спілчан із різних галузей і попросив про допомогу. Довго чекати не довелося – відгукнулися всі: кошти, продукти, засоби гігієни…
За місяць війни тут знайшли прихисток 125 наших співвітчизників із «гарячих точок» всієї України. Хтось поїхав далі, хтось уже навіть не хоче полишати атмосферу, настояну на добрі та незламній вірі в перемогу. Віра тут міцна, бо вкорінена в рідну землю. Цей поліський закуток ревно охороняють не лише численні блокпости (у пильних земляків муха не пролетить непоміченою – переконалися!), а й три величних правослованих храми, що виблискують доглянутими куполами. Забагато, скажете, на чотири з хвостиком тисячі місцевих? А от і ні, – заперечать вони: хіба може бути забагато тієї безцінної реліквії, яку українці споконвіку передають від покоління до покоління, – віри?
«На 27 лютого ми планували новосілля…»
Родина Бондаренків – із розтерзаної окупантами Бучі.
Денис ось уже сім років поспіль сам виховує сина та доньку відтоді, як трагічно загинула їхня матуся. Богданові тоді було 10, Зорянці – лише 2 рочки.
– Ми тоді винаймали житло й почали зводити омріяний власний дім… Коли дружини не стало, твердо вирішив добудувати його власноруч, хоч би чого це мені коштувало. Тож довелося, як мовиться, на марші опанувати чимало професій. Будинок я завершив, і 27 лютого, в неділю, мало бути новосілля. Але ми не встигли, – гортає живі сторінки пам’яті. – Втім, одразу з Бучі ми не поїхали через стареньких батьків, які до останньої миті не хотіли полишати свій дім. А потім… ішли полями до найближчого нашого блокпоста – хто їх рахував, ті кілометри? Далі нас перевозили військові: спочатку до Києва, потім – до Львова. Там я навіть роботу знайшов. А от житла дешевше, ніж за 20 тисяч на місяць, на жаль, не було. Добрі люди підказали, що в Степані приймають безкоштовно. Тут ми нарешті заспокоїлися: Зоряна й Богдан навчаються онлайн, батьки змогли спокійно поспати. А я, щоб заспокоїти нерви, навіть кілька разів ходив на риболовлю.
Того дня Денис дізнався про звільнення рідної Бучі: весь світ облетіли жахливі кадри воєнних злочинів росії. Втім, чоловік отримує інформацію від сусідів-очевидців, яким вдалося вижили в тому пеклі. Будинок його батьків, на жаль, не вцілів, але вони радіють, як діти, що вижили їхні гуси та качки! (Денис, від’їжджаючи, завбачливо випустив їх із загорожі). А в його новому будинку пошкоджено лише вхідні двері. Тож думками й усіма фібрами душі він уже там! Але треба запастися терпінням і ще трішечки зачекати.
…Усміхнена 9-річна Зоряна видає книги всім, хто бажає. Вона зізналася Ларисі Шишковській: найбільше хвилюється за те, що не встигла повернути в бібліотеку рідного міста книги, які вже прочитала.
– Не хвилюйся, будеш сама бібліотекарем, – сказала пані Лариса. Так дівчинка перетворила свою проблему на можливості. Бачили б ви, з якою радістю мала бібліотекарка приймала від нас книги в дарунок! Не лише дитячі, а й твори місцевих авторів про традиції та звичаї рівненського Полісся, його унікальний фольклор, історичні розвідки.
«Тікали просто з кооперативного ринку»
Умови тут хороші: чисто, затишно й тепло. Зокрема й у палаті під номером 5, закріпленій за споживспілкою. Два роки тому кооператори зробили тут ремонт: осучаснили для відпочинку своїх працівників. Нині ж кімната стала другою домівкою для Віталіни Андрусенко з дворічною донечкою:
– Ми втекли з Малина, що на Житомирщині, шостого березня, щойно почали стріляти по кооперативному ринку, де зазвичай скуповуємося. Їхали, куди очі дивилися. Тут, у Степані, надвечір зупинилися заночувати в першій-ліпшій хаті. А зранку нас спрямували сюди, – і знаєте, ми передумали їхати деінде: навіщо шукати добра від добра, якого тут аж через вінця? – чи то мене, чи себе перепитує молода жінка.
За дверима кожної з кімнат – своя унікальна історія війни. Але всі пожильці вже будують плани, що робитимуть після перемоги. Які ж це яскраві, веселкові плани та мрії!
Поліська мінеральна вода для… Уінстона Черчилля
– Щоб побачити веселку, треба пережити дощ, – наче між іншим, зауважує голова правління Степанського споживчого товариства Олена Шустик, з якою попри той-таки надокучливий дощ крокуємо до бювету з мінеральною водою.
Треба ж покуштувати унікальної за складом води, яка навесні має особливу силу! Недарма ж її пив сам Уінстон Черчилль. Великому стратегові Другої світової додавала сили наша поліська мінеральна вода – вдумайтеся!
– От бачите, ми просто зобов’язані перемогти. Бо нам небайдуже, що буде на цій землі завтра і як житимуть наші діти. Найбільше зло йде від байдужих, – каже мудра й незламна Олена Шустик.
Вона вже формує замовлення для санаторію на 6,5 тисячі гривень, що виділило правління споживспілки для допомоги людям, які тут мешкають: крупи, олія, м’ясо, сири, засоби гігієни… Частина продуктів зберігатиметься в холодильнику, який днями передала обласна профспілкова організація кооператорів. Директор заготівельно-виробничого збутового комбінату Леонтій Примачок подбав про смачні натуральні соки власного виробництва для дітвори.
А степанські кооператори з перших днів війни активно допомагають нашим захисникам: вареники, млинці, зрази, пироги – все це безперебійно виготовляють на своєму кухонному фронті. Вони не кричать про це на кожному перехресті, а невтомно працюють. І твердо вірять, що вже ось-ось разом з усіма українцями побачать веселку, яка тепер ніколи не зникне з нашого неба.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
КІРОВОГРАДЩИНА
СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ ПРАЦЮЄ НА ПЕРЕМОГУ
Минуло більш ніж місяць після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. Залишивши далеко позаду шок і страх, українці об’єднуються та згуртовуються проти зовнішнього ворога.
– Неможливо зараз лишатися байдужим, коли агресор так безжально й цинічно руйнує українські міста та вбиває мирне населення. Сьогодні ми як ніколи згуртовані. Кожен на своєму місці робить усе можливе заради спільної перемоги. Від початку війни Кіровоградщина разом із іншими областями, де не ведуть бойові дії, перетворилася на тилові та опорні регіони. Наші найважливіші завдання –допомагати українській армії, приймати біженців та підтримувати економічний фронт країни. Попри воєнний стан, кооперативні заклади та підприємства області ні на день не зупиняли роботу, і це дало нам змогу забезпечити безперервне надходження допомоги у багатьох пріоритетних напрямках, – зазначив голова правління Спілки споживчих товариств Кіровоградської області Петро Петрушевський.
– Міцний тил – одна зі складових нашої майбутньої перемоги. Навіть у воєнний час економіка має працювати там, де це можливо. З першого тижня війни ми підтримуємо роботу всіх магазинів та працюємо на забезпечення населення продуктами харчування й товарами першої необхідності, – розповідає голова правління Бобринецького райспоживтовариства Валентина Татарова. – Минулий місяць уся наша велика кооперативна команда (і це не лише колектив Бобринецького райспоживтовариства) працювала в посиленому режимі. З введенням воєнного стану постачальники тимчасово припинили доставку товарів, тож ми самотужки налагоджували безперебійну логістику. Спочатку зосередилися на продуктах першої необхідності, таких, як хліб, борошно, крупи, макаронні вироби, цукор, а згодом почали доповнювати асортимент іншими продуктами. Здебільшого орієнтувалися на місцевого товаровиробника. Наше постачання працювало в повному обсязі, тобто скрізь. Без продуктів харчування не лишилася жодна кооперативна крамниця навіть у найвіддаленішому селі. Наразі ситуація стабілізувалася: логістичні ланцюги відновлено, постачальники працюють, але зі змінами у розрахунках. Якщо раніше відтермінування платежів було до 14-20 днів, то сьогодні оплата здійснюється попередньо або за фактом отримання товарів.
Як зазначив заступник голови правління Спілки споживчих товариств Кіровоградської області Григорій Трикозенко, обсяг загального товарообороту за лютий збільшився проти відповідного періоду минулого року майже на 18%. Це насамперед зумовлено підвищеним попитом на певні групи товарів та зростанням цін. Варто віддати належне і тому факту, що впродовж першого тижня війни люди почали не лише активно скуповувати товари, а й залишати найнеобхідніше в пунктах збирання гуманітарної допомоги для потреб підрозділів ЗСУ, територіальної оборони та переселенців. Понад 20 таких пунктів було організовано в магазинах споживчої кооперації області, підготовлено понад 300 кв. м складських приміщень.
Із початку повномасштабної війни, яку розпочала росія на території України, кооперативні організації та підприємства Кіровоградщини надали допомогу терообороні, медичним установам на загальну суму понад 1,5 млн грн, кооператори області перерахували на підтримку Збройних Сил України майже 1 млн грн.
– На війні немає маленьких справ, і будь-яка допомога сьогодні неймовірно важлива та цінна. Завдяки нашій основній діяльності ми можемо продовжувати допомагати продовольством, транспортом, готувати обіди для тероборонців та збирати продуктові набори для евакуйованих сімей. Робити все, що потрібно для життя і нашої перемоги, – говорить голова правління Компаніївського райспоживтовариства Микола Жученко.
Кіровоградщина належить до однієї з 13 областей, де відновився освітній процес. Як повідомила заступник директора з навчально-методичної роботи Кіровоградського кооперативного фахового коледжу економіки і права імені М.П.Сая Оксана Панченко, навчання в кооперативному освітньому закладі триває у дистанційній формі на базі платформи Google Classroom для всіх курсів і спеціальностей.
– Був час, коли дистанційне навчання захопило нас зненацька і ми не знали, з чого починати. Та сьогодні в організації освітнього процесу за дистанційною формою уже маємо достатньо досвіду та практичних напрацювань, – говорить Оксана Петрівна. – Всі заняття проводять згідно з розкладом, виняток – коли лунає сигнал повітряної тривоги. Систематично відвідують пари більш ніж 90% студентів. За ці два тижні ми опрацювали та наздогнали весь пропущений матеріал. Якщо студентам не вдається підключитися через слабкий інтернет-зв’язок або з інших причин, надсилаємо завдання для письмової роботи. Добре розуміємо, що не всі здобувачі освіти можуть вчасно долучитися до занять онлайн. У кожного є свої причини на це, як наприклад, участь у волонтерській роботі чи перебування за кордоном. До слова, двоє наших студентів стали бійцями територіальної оборони, але хлопці включаються в навчання по змозі – за скоригованим графіком. Також Кіровоградський кооперативний фаховий коледж економіки і права імені М.П.Сая відкриває безкоштовно всі свої онлайн-курси для навчання студентів із територій, на яких тривають активні бойові дії. Потроху починаємо проводити профорієнтаційну роботу. Актуальна інформація про особливості підготовки фахівців за спеціальностями вже з’явилася на нашій сторінці у Facebook. Ми щиро віримо, що наступний навчальний рік обов’язково почнеться під мирним небом. Зараз головна мета для всіх нас – бути корисними для нашої України.
За словами Оксани Петрівни, у вільний від роботи час співробітники коледжу долучаються до плетіння маскувальних сіток, збирають ліки, їжу, речі для військових та внутрішньо переміщених осіб. Кіровоградська область продовжує приймати людей переважно з тих міст, які нині під ворожими обстрілами. Понад 300 осіб знайшли тимчасовий прихисток у гуртожитку кооперативного коледжу, для багатьох переселенців свої двері відчинили готелі підприємства «Застава» та «Інгул».
Із початку війни низка кооперативних закладів громадського харчування направили свої потужності на волонтерство та залишаються відкритими для відвідувачів. Так, готельно-ресторанний комплекс «Козацька Застава» вирішив готувати гарячі страви для солдатів, які стоять на захисті Кропивницького. Щодня «Хлібокомбінат» Бобринецького райспоживтовариства передає силам територіальної оборони свіжий хліб та іншу випічку власного виробництва.
Дбають про харчування військових, загонів територіальної оборони на місцях, допомагають продовольством у ресторанах та кафе Бобринецького, Компаніївського, Новоукраїнського, Добровеличківського, Знам’янського райспоживтовариств та Новомиргородського споживчого товариства «Златопольське».
– Ресторан «Колос» лишався відкритим з перших днів війни, та відвідувачів зараз небагато. Ми розуміємо, що людям нині непросто, тому кожен намагається хоч якось заощадити, – говорить голова Новомиргородського споживчого товариства «Златопольське» Людмила Звіревич. – У такий скрутний для нашої держави час ми не можемо сидіти вдома й нічого не робити. Наш фронт – це наше робоче місце. Щодня наші працівниці ліплять вареники з картоплею, сиром, готують млинці з різними начинками, потім заморожуємо ці вироби і передаємо хлопцям із місцевого загону територіальної оборони. Працюємо, щоб наші захисники були ситі. В такий спосіб намагаємося підтримати їх, допомогти нашій країні й хоч трохи наблизити перемогу над російським агресором. Віримо, що вона не за горами. З нами правда, тож і перемога буде за нами!
Ірина Шіхієва
ІВАНО-ФРАНКІВЩИНА
Надвірнянське райспоживтовариство
Голова правління Оксана Савуляк розповіла, що кооперативні структури працюють та забезпечують населення товарами. Працює також і спілчанський продовольчий ринок у Надвірній. Останнім часом дещо покращилося забезпечення роздробу товарною масою, особливо товарами першої необхідності. Суб’єкти господарювання вчасно сплачують податки, розуміючи важливість фінансової підтримки Збройних Сил України. У районі багато переселенців із районів бойових дій. Ними також опікуються й працівники споживчої кооперації. Правління райст тісно співпрацює з місцевим волонтерським центром, акумулює необхідні товари для фронту.
Рогатинське райспоживтовариство
Ольга Балюк, головний бухгалтер райст, повідомила, що споживча кооперація району працює стабільно. У сільських магазинах налагоджено постачання товарів. Усі суб’єкти господарювання намагаються достроково сплачувати податки. За цей період кооперація переказала на потреби ЗСУ десятки тисяч гривень, і ця робота триває. Чимало кооператорів приймають у своїх оселях тимчасових переселенців. Для потреб волонтерського центру райст виділило необхідні площі, а також подало інформацію місцевим органам влади про наявність у системі вільних, тимчасово не зайнятих у господарських процесах приміщень, у яких можна розвивати підприємницьку діяльність.
БУКОВИНА
Споживча кооперація Буковини традиційно має розгалужену мережу власних закладів громадського харчування. У більшості випадків вони розташовані у сільській місцевості, великих селищах. Як повідомила перший заступник голови правління Чернівецької обласної споживспілки Тетяна Крамарюк, сьогодні вся діяльність підприємств громадського харчування, а це майже 40 кафе, ресторанів, закусочних тощо, спрямована на активізацію виробництва власної продукції, особливо м’ясної, овочевої, борошняної кулінарної продукції, напівфабрикатів.
Переважну більшість тимчасово переселених із районів бойових дій українців розмістили в області в сільській місцевості. І якщо ті, кого поселили у школах, дитячих садочках, відпочинкових комплексах, забезпечені харчуванням безпосередньо за місцем проживання, то чимало сімей живуть у приватному секторі, й для них дуже важлива робота спілчанського громадського харчування. Позаяк у таких місцях їжу готують собі самі, а приготувати обід чи вечерю з напівфабрикатів – недорого і вигідно. Багато хто користується послугами самих закладів і харчується безпосередньо в них.
Окрім цього, на повну потужність працюють чотири кооперативні кондитерські цехи, які регулярно постачають у торговельну мережу борошняні вироби. А працівники Сокирянського райст зібрали гроші та закупили борошно, іншу сировину для випікання в своєму цеху кондитерських виробів, якими вже протягом кількох тижнів безкоштовно забезпечують сім’ї переселенців. Працівники Старожадівського СТ Сторожинецької райспоживспілки у кафе «Мрія» в селі Панка, яке очолює досвідчений кооператор Орися Миронюк, виготовили для бійців Збройних Сил 200 банок м’ясних консервів та 60 – печінкового паштету.
Нещодавно уряд ухвалив рішення компенсувати суб’єктам господарювання суму у 6500 гривень протягом двох місяців, якщо ті прийняли на роботу офіційно зареєстрованих переселенців. Тож у разі виробничої необхідності заклади громадського харчування системи планують скористатися цією нормою і запросити на роботу певні категорії працівників.
КООПЕРАТИВНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ
Полтавський університет економіки і торгівлі надав свої площі Луганському національному університету імені Тараса Шевченка
Із 24 лютого наша країна перебуває в стані війни, розв’язаної російськими нелюдами. Чимало закладів освіти, які опинилися на тимчасово окупованих ворогом територіях, стали такими собі «переселенцями», які для продовження роботи змушені шукати прихисток у більш спокійних областях України. Таку можливість ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» надав Полтавський університет економіки і торгівлі – на його площах розміщено центр управління університетом.
29 березня відбулася зустріч керівників цих двох закладів освіти, під час якої ректор Луганського університету Олена Караман щиро подякувала ректору ПУЕТ Олексію Нестулі за допомогу в розміщенні ректорату, забезпеченні тимчасовим житлом професорсько-викладацького складу, співробітників і студентів університету. Також було обговорено подальше співробітництво між двома закладами вищої освіти.
Полтавський університет економіки і торгівлі вже вдруге допомагає ЛНУ ім. Тараса Шевченка. Вперше це сталося у 2015 році внаслідок російської агресії на сході України 2014 року. Тоді на базі ПУЕТ почали здійснювати освітню діяльність два структурні підрозділи Луганського університету – факультет іноземних мов та навчально-науковий інститут культури і мистецтв. Тепер, під час повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли ЛНУ знову опинився в зоні пекельних боїв і тимчасової окупації будівель університету в Луганській області, ПУЕТ став базою для всіх його підрозділів.
Разом ми НЕПЕРЕМОЖНІ!
Слава нашим університетам! Слава Україні!
З сайту Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств