СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ: ХРОНІКА ФРОНТОВИХ БУДНІВ
Слово журналіста
Мене лякає… тиша. Та тиша, яка ось уже майже тиждень поспіль панує над столицею.
…Упродовж всієї війни більшість працівників редакції «Вістей…» залишаються в Києві. На те у кожного були свої причини. Разом ми переживали жах і нерозуміння, що і як робити у перші дні війни. А потім так само, спілкуючись і підтримуючи одне одного, налагоджували своє життя у прифронтовому Києві.
Із 16 поверху будинку, де мешкала у ці дні моя родина, можна було спостерігати, мов у кіноформаті 3D, жахливий бойовик: як тривали бої в районі, де розташовані наші багатостраждальні Ірпінь, Буча, Гостомель. Видно було літаки, вертольоти, чути суцільний безперервний гул від вибухів і криваву заграву від пожеж, що закривала півнеба. А ще в історії війни не тільки киян – часте виття сирен протиповітряної тривоги, коли телефон здригається, попереджаючи, що треба бігти до бомбосховища. І досі холод пронизує все тіло, коли згадуєш вибухи від ракетних ударів по столиці. І тривожне відчуття, коли починаєш нервово шукати інформацію – куди прилетіло і чи встигли спрацювати наші ППО, чи є жертви… Чи не найгучнішим звуком мого життя тепер буде той, що пролунав від удару ракети в столичну телевежу, яку видно з вікна моєї квартири. Не пам’ятаю, хто з моїх колег почав першим прощатися перед наступним днем словами: «Хай буде тихо». Так ми тепер прощаємось завжди.
І раптом стало тихо! Вже не день і не два, ця тиша триває майе тиждень. Іноді здається, коли забуваєш, чому живеш не у своїй квартирі або ж проходиш там, де немає блокпостів і тобі назустріч не йдуть мужні чоловіки зі зброєю, що й війни немає, що вона закінчилася. Разом із тишею прийшли інші картинки життя. Весна поволі вступає у свої права: он жіночки впорядковують клумби, галявини парків – як це мило. На дитячих майданчиках граються діти. Ще один атрибут, який з’явився разом із тишею, з мирного столичного життя – автомобільні затори! Вже неможливо повільно перейти дорогу де заманеться, як це було в розпал бойових дій під Києвом. Ловлю себе на думці, що так хочу, аби ці затори ще впевненіше поверталися у моє місто! А як тішить, коли біля будинку вивантажують із авто посуд, матраци. З усього видно, люди приїхали додому. Київ попри все повертається до життя. Бо стало тихо!
Але якоїсь миті ти кажеш собі: СТОП!
Війна ще далеко від завершення, хоча її вектор завдяки нашим Збройним Силам змістився на схід від Києва. І навіть від Чернігова. Спокійніше стало на Сумщині. Світ здригнувся від варварства російської орди у прилеглих до столиці містечках. І цей біль, як і звуки від ракетних ударів, тепер теж із нами назавжди.
Війна ще далеко від завершення, бо в небезпеці лишається такий героїчний і такий величний Харків, кричить до світу розтерзаний Маріуполь, орки ще тримають в окупації Херсонщину…
Війна ще далека від завершення, бо ми всі знаємо – вирішальні бої попереду. І це буде битва за Донбас! Спрагло шукаємо інформацію, що там відбувається зараз, як міцно стоять наші воїни. І знову тіло сковує ця судома тривоги. Хочеться віддати нашим воїнам усе без останку, любов і силу. Вони повинні відчувати їх у цих вирішальних боях. Наша любов і віра повинні їх захистити! А воювати наші хлопці ой як уміють! Наша перемога буде беззастережною!
І тоді стане тихо! Скрізь і по-справжньому…
Оксана ГУЦУЛ, головний редактор «Вістей…»
РІВНЕНЩИНА
НАРАДА: ПРО ОСНОВНІ МОМЕНТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
Від початку війни у голови правління Спілки споживчих товариств Рівненської області Петра Бараша немає вихідних: він не лише тримає руку на пульсі щоденного господарювання, а й активно спілкується з керівниками обласної військової адміністрації. Звісно, щоб кооператори вчасно підставили плече тим, хто цього найбільше потребує.
Втім, час від часу виникає потреба, як кажуть, «звірити годинники» з усіма керівниками кооперативних організацій на місцях. Днями на онлайн-нараді обговорили основні моменти господарювання в умовах воєнного часу на тлі відповідних змін до законодавства.
Насамперед ішлося про безперебійне товарозабезпечення: на щастя, така можливість наразі є, бо Рівненщина належить до тилових областей.
– Водночас ми, по суті, не маємо товарних кредитів та відтермінування платежів. Усі постачальники ставлять питання так: платиш гроші – отримуєш товар. До того ж на Рівненщині заборонено продаж алкоголю, крім пива. А націнка на соціальну групу товарів відповідно до рішення уряду не може перевищувати 10 відсотків. Водночас рівень наших витрат на організацію торгівлі становить у середньому 20. Тому в цих умовах треба добряче подумати й покрутитися, аби, як кажуть, було чим здачу давати, – задав тон розмові Петро Бараш.
До того ж, нагадав, на низькому старті весняно-польові роботи: за нинішніх умов люди засаджуватимуть кожен клаптик землі-годувальниці. А ще наближається Великдень: навіть під час війни хочеться замінити фіранку чи скатертину, по змозі оновити посуд і, звісно, накрити наш традиційний святковий стіл.
– Тому маємо організовувати сезонну торгівлю вже сьогодні. Тут і мінеральні добрива, й сільгоспреманент, і насіння, й великодні товари. Одночасно наводимо лад і на наших об’єктах та прилеглих територіях: навіть війна, за припинення якої молимося щодня, не скасовує Великодня. Тому до чистого четверга, як і годиться справжнім християнам, маємо завершити благоустрій, щоб належно зустріти світле свято, – зазначив голова правління. – Паралельно допомагаємо і нашим землякам, які вимушено переїхали на Рівненщину, і Збройним Силам та територіальній обороні. Ми робимо це з першого дня війни, сформувавши фонд взаємодопомоги. Так ми щодня наближаємо мир.
Йшлося також про нещодавно ухвалені зміни до податкового та трудового законодавства та їх використання в роботі. А ще – про співпрацю зі службою зайнятості. Скажімо, якщо роботу отримає хтось із переселенців, котрий офіційно перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, роботодавець отримає компенсацію – дві мінімальні заробітні плати, тобто 13 тисяч гривень. У службі зайнятості є можливості оплатити роботодавцям стажування майбутніх працівників та виконання тимчасових робіт. А ще – відшкодувати ЄСВ за 12 місяців за новостворені робочі місця.
До речі, вже у квітні переходить на ставку оподаткування 2 відсотки з обороту чимало кооперативних організацій: порахували, що так працювати вигідніше.
Із обміну думками стало зрозуміло й таке: проблем із товарним забезпеченням нині практично немає, кооперативний ритейл робить ставку переважно на місцевих виробників (добрив, вапна, цементу, масла, сирів, макаронів, пива), частину товарів намагаються акумулювати на власних складах – аби не торгувати, як кажуть, із коліс. За попередньою інформацією, практично всі суб’єкти господарювання Рівненщини (у торгівлі та виробництві) мають зростання обсягів порівняно з першим кварталом минулого року, й це позитивна тенденція. Натомість, звісно, суттєво недоотримуємо надходження від оренди та в ресторанному господарстві.
Що стосується пільгових кредитів, які держава пропонує для бізнесу (йдеться про безвідсоткові запозичення у воєнний час і про ставку 5 відсотків – у найближчий повоєнний), Петро Бараш повідомив:
– Сьогодні бізнес, насамперед аграріїв, кредитують два державні банки в області. Ми ж проаналізували потребу в коштах на місцях і вийшли загалом на 10 мільйонів гривень. Утім, щоб отримати пільгові кредити, кожному суб’єкту господарювання потрібно, по-перше, відповідати ряду критеріїв; по-друге, чітко прорахувати можливості їх повернення. Ми ж бо добре розуміємо, що фінансові можливості держави нині вкрай обмежені, – зауважив Петро Бараш.
Словом, кооператори Рівненщини чітко тримають стрій. І наближають мир нелегкою щоденною працею.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
ПОДЯКА
ВИПРОБУВАННЯ НА ЛЮДЯНІСТЬ І ДОБРОТУ
Відтоді як Луганська облспоживспілка внаслідок воєнних дій змушена була залишити місце своєї постійної прописки і переїхати до Сєверодонецька, зв’язок «Вістей…» з кооперативною Луганщиною люб’язно погодилася забезпечувати член правління Спілки споживчих товариств «Центральна спілка споживтовариств Луганської області» , головний бухгалтер Оксана КОЧИНА.
Відрядження журналістів у цей неспокійний східний регіон завжди були під питанням, відтак на перших порах факти про життя тамтешніх кооператорів доводилося збирати буквально по крихтах, користуючись різними джерелами інформації, котрі в ході перевірки виявлялися не завжди достовірними. Однак відколи Оксана Сергіївна перебрала на себе ще й роль нашого позаштатного кореспондента, справи з інформуванням читачів газети помітно поліпшилися. Хоч коли б чи я, чи хтось із моїх колег зателефонували пані Оксані, вона завжди готова відкласти свої справи і відповісти на запитання.
А цього разу, в умовах повномасштабної війни з російським агресором, Оксана Сергіївна сама вийшла на зв’язок із редакцією і попросила через газету висловити щиру подяку кооператорам Дніпропетровщини за небайдужість; за те, що подали руку допомоги; що не залишили сам на сам із бідою; що у скрутну годину прихистили на своїй території її родину. Однак про все по черзі й із перших уст:
– 24 лютого – особливий для нашої родини день: день народження донечки Софійки, якій виповнилося 5 рочків. Тож напередодні традиційно мали приємні клопоти, готуючи їй сюрпризи, пакуючи подарунки. Заснули пізно. А вже о 5-ій нас розбудив телефонний дзвінок. Перша думка: комусь не терпиться привітати Софійку. Телефонував брат: «Почалася війна!». Сімейне свято закінчилося, так і не розпочавшись…
Рішення приймали зважено, без паніки і миттєво: чоловік збирає речі й готує машину на Київ, а я якомога швидше – до облспоживспілки. Переживши подібну ситуацію у 2014-му, коли довелося тікати з захопленого окупантами Луганська до Сєверодонецька, цього разу план дій склали блискавично. Головне – забрати документацію: статутні документи, технічні паспорти, свідоцтва на право власності всіх ринків, а також ноутбук зі всіма клієнтськими банками, ключі, печатки від підприємств і доставити на зберігання в Укркоопспілку. О 6 год. 20 хв. місто вже піддали першим бомбардуванням.
На Київ виїхали о 9-й. Лише згодом схаменнулися, що всі в зимовому одязі, а змінного не взяли. Траси вже були забиті, з суцільними заторами. Машини рухалися в одному напрямку – від Сєверодонецька. До столиці дісталися лише під ранок наступного дня: мама, донька, чоловік, я, котик і папуга – тільки свої.
Повертатись у Сєверодонецьк було вкрай небезпечно, тож кинули якір на Дніпропетровщині, у м. Кам’янське, колишньому Дніпродзержинську. Скооперувавшись іще з двома сім’ями, за немалу ціну винайняли квартиру, де нас заселилося 11 осіб, з них троє дітей.
Невідомо, як довго нам довелося б там залишитись, якби про нас не дізнався голова правління Дніпропетровської облспоживспілки Олександр Михайлович Носенко, який запропонував переїхати до Дніпра і доклав немало зусиль, аби забезпечити моїй родині комфортні умови проживання. Нам не лише допомогли з житлом, а й обставили квартиру меблями, укомплектували кухонним начинням, постільною білизною і всім необхідним у побуті. Більше того, на кухні на нас чекала навіть щойно приготовлена вечеря.
Тож хочу висловити щиру подяку Вам, Олександре Михайловичу, Вам, Світлано Михайлівно Желдак, а також усім місцевим кооператорам, які перейнялися нашим становищем, проявили увагу і турботу, створили належні умови, аби ми почувалися, як удома, як свої серед своїх. Ваші доброта, душевна щедрість і допомога безцінні. Низький вам уклін, добрі люди, і наше багатоголосе «дякуємо!». Миру вашим домівкам і нашій незламній Україні!
Людмила ШАПОВАЛОВА
ЗАКАРПАТТЯ
Закарпатська спілка споживчих товариств
Василь Цап, очільник споживчої кооперації краю, розповів, як в області працюють кооперативні суб’єкти господарювання в цей нелегкий час. Велика подяка кожному працівникові за самовіддану працю, за високий патріотизм, вміння працювати не покладаючи рук, не рахуючись із особистими проблемами. Особлива шана працівникам прилавка, які стали і продавцями, і волонтерами, й громадськими активістами.
Останнім часом у системі стабілізувалося товаропостачання роздробу. Незважаючи на логістичні проблеми, вдалося завезти чимало товарної маси від виробників і постачальників із Прикарпаття, Львівщини, Волині, Вінниці. Оскільки в області багато власних хлібопекарських підприємств, які нині працюють на повну потужність, постійно виникає потреба поповнювати запаси борошна. Наразі його та іншої сировини придбано на кілька тижнів безперебійної роботи. Кооператори області активно підтримують фінансово Збройні Сили. За попередні тижні на рахунок ЗСУ переказали понад 150 тисяч гривень, і цей процес триває. Також для потреб переселенців, Збройних Сил системою виділено продуктів харчування майже на 70 тисяч гривень. Багато кооперативних родин, а також готельні комплекси системи прихистили сім’ї з діточками та забезпечують їх харчуванням.
На виконання рішення уряду кооперативні організації і підприємства надали інформацію обласній військовій адміністрації про наявність близько 70 не задіяних в економічних процесах окремих власних приміщень, у яких можна розмістити бізнесові структури з районів бойових дій.
Свалявська райспоживспілка
Голова її правління Йосип Іванчов наголосив, що кооператори нині як ніколи згуртовані. Працюють усі торговельні заклади, підприємства громадського харчування, ринок. Звісно, докладати сил доводиться значно більше, адже в районі у кожному населеному пункті багато тимчасово переселених осіб, яких також треба забезпечувати товарами першої необхідності. На кооперативних підприємствах виготовляють м’ясні консерви, готують продуктові набори, які через волонтерів направляють на фронт. Пильна увага приділяється сплаті податків і платежів до бюджетів різних рівнів. За попередні кілька днів працівники споживчої кооперації району, спілчанські суб’єкти господарювання переказали десятки тисяч гривень Збройним Силам України.
Хустська райспоживспілка
Кожне кооперативне торговельне підприємство повністю задіяне у забезпеченні товарами першої необхідності місцевого населення, а також великої кількості тимчасово переселених осіб із районів бойових дій, – прокоментував голова правління кооперативної організації Володимир Сабадош. Особлива увага до родин із дітками. Товарів вистачає. Торговельні заклади повністю забезпечені борошном, крупами, цукром, хоча вже зараз кооператори намагаються спланувати постачання товарів першої необхідності на найближчу перспективу. Регулярно як працівники, так і спілчанські суб’єкти переказують кошти на підтримку ЗСУ, співпрацюють із волонтерськими центрами, формують продовольчі набори для потреб армії.
Берегівська райспоживспілка
Берегівський район межує з Угорщиною. Тож, як розповів голова правління райспоживспілки Володимир Бабіля, впродовж перших тижнів війни район став чи не центром скупчення значної кількості переселенців, які планували перетинати кордон. На споживчу кооперацію лягла велика відповідальність забезпечувати продуктами харчування як місцеве населення, так і переселенців. Зараз ситуація стабілізувалася, зник ажіотаж на товарну продукцію, забезпечення торговельної мережі товарами налагоджено. Хоч як прикро це констатувати, покупців у магазинах поменшало, певна частина місцевих мешканців також тимчасово полишила свої населенні пункти і перебралася до сусідньої Угорщини. Правда, останнім часом багато з них почали повертатися додому.
Надворі весна, і в селах люди приступають до весняно-польових робіт. І хоча кожний господар до весни готувався заздалегідь, однак відчувається підвищений попит на окремі будматеріали, насіння. Вже скоро Великдень, а до цього свята кожне господарство традиційно має бути готове на всі сто. І хоча в країні триває війна з московськими загарбниками, життя продовжується, прагнення жити у мирі не зупинити. Перемога обов’язково скоро буде на нашому боці.
Мукачево
Місцеві кооператори активно працюють над збільшенням власного виробництва, додаткових товарних ресурсів, особливо в галузі хлібопечення. Кооперативне хлібопечення завжди було в пошані серед місцевого населення, перш за все завдяки великому асортименту, якості кооперативних виробів. Не втрачають позицій хлібопекарні й під час війни.
– Наші підприємства, а їх у нас три, – каже Іван Рубіш, голова правління Мукачівської райспоживспілки, – працюють на повну потужність, адже зріс попит на продукцію, значно побільшало покупців, насамперед через значний наплив тимчасово переселених українців. Прагнемо працювати стабільно, зростають обсяги випечених виробів, а завдяки партнерським відносинам із виробниками і постачальниками борошна маємо непоганий запас сировини на найближчу перспективу.
Ціни на хліб, кондитерські вироби, не зростають. Хлібопечення, як і вся торгівля, працюють лише на покриття власних витрат, незначне зростання наявне через подорожчання логістичних витрат на доставку сировини і готової продукції в торгівлю. Продукцію хлібопекарень продовжують доставляти власним автотранспортом. Із сплатою податків кооперативними організаціями і підприємствами району проблем немає. Всі платежі до бюджетів усіх рівнів надходять регулярно.
Михайло Мазур
КООПЕРАТИВНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ
Пункт надання гуманітарної допомоги при ПУЕТ
Після початку агресії російської федерації проти України колектив Полтавського університету економіки і торгівлі відгукнувся на потреби вимушених переселенців із зон активних бойових дій.
Волонтери з числа співробітників та студентів формували гуманітарні вантажі до міст і містечок Донбасу, Харківської і Сумської областей; тих же, хто був вимушений покинути їх і виїхати до Полтави, селили у своїх помешканнях чи гуртожитках університету. Значна частина вимушених переселенців уже тривалий час перебуває під опікою волонтерів із ПУЕТу, які забезпечують їх усім необхідним. Аби систематизувати надання допомоги переселенцям, максимально врахувати їх потреби (від ліків до одягу) і якомога оперативніше на них реагувати, у спорткомплексі університету «Олімп» було відкрито пункт надання гуманітарної підтримки.
Його забезпечують роботу співробітники кафедри фізичного виховання та спортклубу ПУЕТ, волонтери-студенти. Очолюють цю роботу Наталія Симоненко та Оксана Нестеренко. Пункт працює з 8.00 до 17.00, і весь цей час у ньому людно, бо по допомогу звертаються не лише мешканці гуртожитків університету, а й переселенці, які живуть на квартирах, у школах та дитсадочках. Це люди різних вікових категорій, із різними запитами, різним емоційним та психологічним станом.
– І кожному намагаємося допомогти, кожного підтримати. Так що виконуємо ще й функцію соціальних психологів, – говорить Наталія Симоненко. – Дякую всім, хто допомагає нам, а особливо «Полтавському батальйону небайдужих» на чолі з владикою Федором та його представниці на пункті – екоактивістці, волонтерці Ірині Коноз. Без їх підтримки ми не змогли б розгорнути таку системну роботу.
ПРИПИНЕННЯ СПІВПРАЦІ З УНІВЕРСИТЕТАМИ ІЗ ВОРОЖИХ КРАЇН
У зв’язку з ганебною збройною агресією росії щодо України та мовчазної згоди республіки білорусь Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут достроково розриває угоду від 05.12.2012 р. із Білоруським торговельно-економічним університетом споживчої кооперації та угоду від 29.07.2020 р. із Гомельським державним університетом ім. Франциска Скорини.
Підготувала
Інна КУНЦЬКА
З сайту Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств