СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ: ХРОНІКА ФРОНТОВИХ БУДНІВ
Сьогоднішній випуск «Вістей…» складається з єдиного матеріалу – це інтерв’ю з одним із керівників Спілки споживчих товариств Сумської області.
Сумщина – це той регіон, жителі якого по повній відчули на собі усі жахи війни – і окупацію, і шалені бомбардування, загибелі цивільних, ні у чому не винних людей, руйнування…
Свідомо не даємо більше ніякої інформації. Бо цей матеріал настільки самодостатній, настільки важливий, у ньому так багато дуже різних емоційних фактів –– і біль, і ненависть до ворога, і доброта, самовідданість, патріотизм, віра в перемогу наших колег-кооператорів. Словом, до сліз…
СУМЩИНА – КРАЙ ГЕРОЇВ, ЯКИЙ НАДИХАЄ ВСЮ КРАЇНУ
Про місто героїв Суми ще складатимуть легенди і зніматимуть кінофільми. Зупинити елітні танкові дивізії ворога лише силами тероборони і партизанів – це подвиг, який не має аналогів у світовій історії.
Одразу після звільнення області від російського непотребу «Вісті…» зв’язалися з одним із керівників Спілки споживчих товариств «Спілка споживчих товариств Сумської області», який жив і працював у Сумах весь цей час. З міркувань безпеки ми поки що не називаємо ім’я співбесідника, який відверто розповів про «руській мір» і те, що він по собі лишив.
– Як зараз живуть Суми? Чи є в місті вода, електроенергія, продукти?..
– На сьогодні у нас є все – зв’язок, світло, вода (і гаряча також), продукти, а опалення відключили тільки 7 квітня. Всі коопоб’єкти у Сумах вціліли. Місто було в облозі, його обстрілювали, руйнувань чимало, але тероборона і партизани захистили нас від окупації. Складно було на околицях і загалом по області.
В області найбільше від обстрілів рашистів постраждало місто Охтирка: зруйновані житлові будинки, знищені ТЕЦ, залізничний вокзал, оптові бази, будівля міської ради та інші об’єкти цивільної інфраструктури. Мешканці міста в холодну березневу погоду залишилися без опалення, без світла, без продуктів харчування. Багато охтирчан втратили житло. Через постійні обстріли неможливо було безпечно евакуюватися з міста. Крім того, зруйновано міст через річку Ворскла, який з’єднував Охтирку через м.Тростянець з обласним центром. Але місто вистояло і на свою територію ворога не пустило.






Місто Тростянець і район, на жаль, майже місяць були в окупації. Що там наробили ці нелюди, думаю, пояснювати не треба, бо на що вони здатні вже знає весь світ, побачивши після деокупації Бучу, Ірпінь, Бородянку…
У Тростянці рашисти не дозволяли ховати на кладовищах навіть тих цивільних, що померли своєю смертю. Є могили і по городах, і по дворах. Людям доводилось там потемки десь о 5-ій ранку копати ями, а вже пізно ввечері прикопувати тіла. Лише через п’ять днів після звільнення Тростянця сапери розмінували місцеве кладовище і мешканці перепоховали на ньому своїх рідних.
Загалом окупований орками Тростянець зазнав більше моральних страждань, ніж Охтирка, яку вони бомбили, але зайти так і не змогли. Коли телефонували у звільнений Тростянець знайомим і запитували, як вони, то відповіді часто приголомшували: «У нас уже все добре. Сьогодні нам дозволили перепоховати рідних»; «А ми отримали гуманітарну допомогу – макарони, крупу і навіть печиво. Тож загалом все налагоджується»… Ви тільки уявіть, що пережили ці люди в окупації, якщо для них похорон рідних і печиво – це привід порадіти. Суми були в облозі, по нас били ракетами, але ми такого жаху не бачили, як мешканці окупованих територій.
Про мародерство росіян скажу так: це дика орда. Ці істоти, ввалившись у помешкання простих селян, вигукували: «У вас есть «стенки»? У вас есть мягкая мебель? Вы так богато живете!» Розумієте, їх вражали навіть старі меблі, які чимало хто вже повикидав і які для нас є рідкістю. Зараз мало в кого вдома й килими побачиш на стіні чи підлозі, але для орків і вони були дивиною. Ну а про їхню реакцію на плазмові телевізори годі й говорити, хоча у нас давно інші в магазинах не продаються. Та навіть електрика в селах для них є фантастикою!
– Багато колег виїхали?
– Із міста Суми частина колег виїхала. А от із районів – майже ніхто. Цим людям треба низько вклонитися, бо вони намагалися працювати навіть тоді, коли загроза життю була вже явною. Пекли хліб, їздили через усі блокпости за борошном, потім так само розвозили продукцію, стояли за прилавками магазинів. Є у нас одна працівниця, яка разом зі своїм чоловіком возила хліб в окуповане рашистами село Боромля. Їм вдавалося це тиждень, але одного дня по їхній автівці ворог відкрив вогонь, знаючи, що це мирні люди, котрі везуть хліб. Чоловік загинув, а жінка в лікарні з пораненням.




Це не поодинокий випадок такої самопожертви і самовідданості. Після перемоги ми обов’язково розкажемо про кожного героя, і вже сміливо назвемо їхні імена.
– Боюсь вже питати, в якому ж стані перебувають коопмагазини в населених пунктах, що були під окупацією.
У Тростянці і районі знищено всі магазини – і кооперативні, й інших форм власності. Артобстрілами зруйновані магазини Великописарівського споживчого товариства. Розграбовано та понівечено орками магазини Буринської, Краснопільської, Роменської, Сумської райспоживспілок. Десятки крамниць зазнали різних пошкоджень, і з них окупанти вивезли все! Що не вивезли, те розтрощили. Навіть холодильні прилавки повитягували на вулицю і там порозбивали. Вкрали термінали, електронні ваги. Мета в них була одна – якомога більше нагидити. І в прямому сенсі цього слова теж. Наші магазини обладнані санвузлами, але ці неандертальці туди не ходили, вони використовували для своїх потреб торговельні зали.



– Чи є вже в облспоживспілці інформація, скільки коопоб’єктів зруйновані повністю, скільки – частково пошкоджені та яких матеріальних збитків зазнала система області загалом?
– Ні, такої статистики ще немає, ми тільки збираємо дані. Справа в тім, що в деякі населені пункти ще немає доступу. Розмінування області триває. До речі, чимало мін розкидані по полях, що неабияк ускладнює польові роботи.
– Облспоживспілка працює вже в нормальному режимі?
– Постійно на роботі голова правління, заступники голови правління, начальник господарського відділу, головний бухгалтер системи, головний бухгалтер правління, юрист. Працюють як дистанційно, так і безпосередньо в адмінбудівлі.
26 лютого побачила на Фейсбук-сторінці «Євробазару» повідомлення про те, що Центральний ринок працює в звичному режимі, але в продажу тільки товари продовольчої групи. 7 березня – аналогічне повідомлення (очевидно, була якась перерва). Як вдалося відновити роботу ринку під час облоги і обстрілів?
Директор підприємства звернувся до торгуючих і підприємців ринку, які мали запаси продуктів, із проханням розпочати роботу. Відгукнулися всі, хто був у місті й мав чим торгувати. Сьогодні працює вже і «Євробазар».
Варто відзначити, що коопринки по області працюють всі, навіть ринок в Охтирці. Працюють і ті магазини, що зазнали незначних пошкоджень. Причому навіть у крамничках в маленьких селах можна розрахуватися карткою.






Є проблеми з постачанням товарів, здебільшого через дефіцит пального. Якщо раніше постачальники привозили продукцію в магазини чи на ринки, то тепер самі суб’єкти господарювання мають їздити за нею в райцентри або інші області. Тим не менше у квітні ситуація почала покращуватися і торгівля потроху пожвавлюється. Щодо цін, то тут наші керівники роблять все, щоб не допустити їх зростання. Так, директори Центрального ринку м.Суми та Кролевецького ринку з першого дня війни попередили всіх торгуючих, щоб ніхто і не думав про підвищення цін. І люди до них дослухалися.
– Чи є у вас інформація по коледжу?
Коледж вцілів, освітній процес в ньому відбувається, як і по всій країні, у дистанційному форматі.
– Що вас нині надихає, а що гнітить найбільше?
Надихає, в першу чергу, народ України. Надихають ЗСУ, наш Президент, його команда, наші дипломати, наш патріотизм, який проявляється не в одяганні вишиванки, а у нашій силі протистояти ворогу, який зазіхнув на свободу й незалежність України. В жодному населеному пункті Сумщини ворога не зустрічали квітами – це теж неабияк надихає. А гнітить усвідомлення того, що російський народ у своїй більшості підтримує цю війну, злочини свого безумного лідера і банди орків.
Це зі сфери незбагненного. Але нині ні в кого вже немає бажання зрозуміти «загадкову руську душу». Хочеться про цих дикунів взагалі забути і більше ніколи їх не бачити.
Головне – бачити живими своїх рідних, друзів, колег тут, удома, в Україні. Ми вистоїмо, переможемо, обов’язково відсвяткуємо після перемоги всі свята, які пропустили, всі ювілеї наших колег. Літо у нас має бути мирним!
– Нехай так і буде. Дякую за бесіду і миру нам усім.
Інна Куницька
На фото – зруйновані коопоб’єкти Сумської облспоживспілки
З сайту Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств