СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ: ХРОНІКА ФРОНТОВИХ БУДНІВ
Щодня, коли читаю матеріали, які надходять на адресу редакції та на мою особисту пошту від наших журналістів, читачів, мене вражає ступінь вмонтованості системи споживчої кооперації в потреби війни. Адже насправді сьогодні в нашій країні існують два фронти: на першому – найголовнішому – мужні, сильні, найкращі воїни Збройних Сил України боронять нашу землю від російської навали, а на другому – і військовослужбовців, й усіх інших громадян України забезпечують тим, без чого люди не можуть жити, воювати. Перемагати! Тут йдеться і про волонтерство – унікальне явище. Ми знаємо чимало прикладів, коли саме завдяки активності, завзяттю волонтерів було знайдено вихід із, здавалося, безвихідних ситуацій, надано допомогу тощо. Нинішня війна – це також безпрецедентні приклади волонтерства, абсолютно не зрозумілого нашому ворогу. Бо він здатний лише на вбивства та нелюдську жорстокість. Волонтерство ж – найвищий прояв безкорисливої любові до людей. Серед кооперативної спільноти безліч прикладів волонтерства – надзвичайного, масштабного і такого необхідного сьогодні. Й це вражає.
А ще саме працівники споживчої кооперації забезпечують фронт потреб кожної людини, насамперед у їжі. Можливо, порівняння не дуже вдале, але у війні не переможеш не лише без таланту генералів, сміливості воїнів і сучасної зброї, а й без їжі, одягу, ліків.
Саме за наповнюваністю магазинів необхідними товарами споживачі судять про серйозність ситуації. Якщо продуктів немає, отже, все погано. Магазини споживчої кооперації, подолавши труднощі перших днів війни, виграли бій у обставин воєнного стану. Якою ціною вони наповнюють магазини різноманітним асортиментом товарів, відомо лише їм. Та головне – вони впевнено тримають цей фронт.
А тому, шановні наші колеги, не сумнівайтеся, чи варто розповідати широкому загалу про прояви благодійності та благородства представників кооперативної спільноти у допомозі фронту, про свою роботу за умов війни. Чому ж ні? Адже від того, що розповісте про свій внесок у перемогу, він не змаліє. Навпаки, ще більше стимулюватиме і надихатиме на благородство й безкорисливість. Перемога над росіянами – спільне завдання і бажання українського суспільства, кожної людини, кожного працівника. Тому й переможемо! Вже скоро!
Оксана ГУЦУЛ, головний редактор «Вістей…»
Прикордонна зона
ЯК ГОСПОДАРЮЮТЬ КООПЕРАТОРИ ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ
РІВНЕНЩИНА Тут значно більше, ніж у сусідніх областях, не лише блокпостів, а й наших військовослужбовців, техніки. І хоча назви жодного населеного пункту не прочитаєш, зорієнтувалася одразу: наближаємося до кордону з недружнім сусідом – білоруссю.
Від друзів до запеклих ворогів
218 кілометрів кордону з братнім донедавна народом – нині зовсім не жарти… Бо що в голові у диктатора, передбачити складно…
– Як вам наше дорожнє полотно? – питає заступник голови правління Дубровицької райспоживспілки Тетяна Перішко (прямуємо з Дубровиці до села Мочулищі). – Нещодавно зробили за програмою «Велике будівництво», тож їдемо тепер, як у Європі.
Вона має рацію: дорога змінилася кардинально. Єдине, що відрізняє цю місцину від Європи, – тут навіть більш прискіпливо, ніж деінде, перевіряють і транспорт, і документи кожного, хто нею прямує.
– Бачите, як воно склалося: десятиліттями були добрими сусідами, а стали, вважайте, ворогами… Стріляють із Барановичів, із Лунінця. Зі Століна, який до нас найближче, щоправда, поки ні. Значна частина наших магазинів – у селах поблизу кордону, тож кожна людина, звісно, хвилюється, – веде далі Тетяна Перішко.
Закохані в своє Полісся
А ось і магазин-кафетерій у Мочулищі. Серед його покупців нині чимало військовослужбовців. Продавці Ольга та Оксана Богдан (мама й донька) швидко знайшли з ними спільну мову.
– Ще б пак: це наш захист і наша надія на перемогу! – кажуть в один голос.
Воїни небагатослівні. Лише усміхаються: мовляв, не хвилюйтеся, захистимо.
Мама та донька працюють тут 11 років. І, як мовиться, дають результат. Приміром, у березні товарооборот комплексу сягнув 220 тисяч гривень. Тут є сучасний кавовий апарат, установка для пива та квасу. Й різноманітний асортимент продуктів і товарів: від борошна, макаронів, ковбас, риби, кондитерки, господарчої групи, насіння до великодньої атрибутики. Але цей результат забезпечує не лише грамотне товарозабезпечення та уважне ставлення до земляків, а й щира любов до своєї малої батьківщини та роботи.
– Тут у нас магазин, а тут – кафетерій, який був активно задіяний до війни, – демонструють «господарство».
Нині ж велика плазма працює хіба що як ретранслятор новин: особливо вслухаються тут у деталі чергової зустрічі двох диктаторів – лукашенка й путіна. Бо небезпека з боку кордону, на жаль, залишається. Отже, й нерви – неначе оголені дроти…
Попри це Оксана охоче хвалиться газетними публікаціями про свою роботу в місцевому «Дубровицькому віснику», які дбайливо зберігає. Каже, приємно буде показати дітям, яких у неї двоє, нехай лише підростуть. Вони не виїхали з України під час війни, бо закохані в своє рідне Полісся. Оксана отримала диплом бухгалтера в Рівненському кооперативному коледжі, та працює продавцем – і не шкодує: вони з мамою довіряють одна одній, а це вкрай важливо. І разом намагаються організувати роботу так, щоб і їм, і землякам було комфортно. Приміром, якщо обслуговують поминальний обід, то вбираються в темний одяг. А коли ми приїхали до них, Оксана була в білій блузці: це, каже, її щоденна «форма».
На 50 дворів – 270 тисяч виторгу
У магазині села Партизанське, яке ще ближче до кордону, я була п’ять років тому. Тоді тут завершували ремонт, але не припиняли торгівлю. Продавці Ольга та Надія Хомич мене впізнали, я їх також. Не вірилося лише, що так швидко промайнули ці роки. А ремонт – ніби тільки вчора зроблено. От що значить ставлення до кооперативного, як до власного!
Цей затишний компактний магазинчик із «теплою підлогою», яку нагріває твердопаливний котел, – як мовиться, повна чаша. Окрім усіх необхідних продуктів, є й насіння, і господарча група, і білизна, й великодні товари.
– У нашому Партизанському 50 дворів, частина з яких порожні. Загалом маємо трохи більш ніж півтори сотні людей. Знаємо, хто з них що любить: який хліб, які цукерки. Відповідно до цих уподобань і замовлення формуємо. Переселенців у нас немає – людей відлякує кордон із білоруссю. Але частина наших жителів із київських заробітків повернулися. Натомість дітей відправили переважно до Польщі та Німеччини. Отак і торгуємо: хтось хоче скатертину чи тарілку до Великодня замінити, а хтось на каву заходить: маємо і гарний апарат, і зручний столик, за яким можна присісти, поспілкуватися. У березні вторгували 270 тисяч, влітку, щоправда, бувало й більше. Оскільки в нас є термінал, заїжджають також покупці з сусідньої Людині, – розповідають Хомичі (це прізвище тут найпоширеніше, а в Людині найпопулярніше – Мисько). Обидві працюють у магазині два десятиліття: отже, 40 років на двох мають кооперативного стажу. І, з усього видно, дуже дорожать роботою та репутацією закладу.
…Коли поверталися, голова обласної профспілки Микола Вознюк зауважив: бачите, як тримає стрій дубровицький жіночий батальйон. Справді, в цих поліських жінок варто повчитися і витримці, й співчуттю, і любові, й силі незламного духу.
КОМЕНТАР
Ганна МУНЬКО, голова правління Дубровицької райспоживспілки:
– Свого часу об’єднали наші магазини з кафетеріями, які здебільшого розташовані під одним дахом. І цей крок себе виправдав: дівчата на місцях дають раду і в магазинах, і в кафе. Якщо в мирні часи кафе приносили до кооперативної скарбнички більше надходжень, то нині, звісно, менше. Але, скажімо, поминальні обіди люди тут замовляють.
Від початку війни зросло навантаження на наших працівників: адже постачальники, насамперед через близькість до кордону, доїжджали хіба що до Дубровиці. Далі ми все розвозили власним транспортом. Звісно, витрати обороту зросли до 19-20 відсотків. До того ж у перші дні війни щодня отримували товари першої необхідності – борошно, крупи, цукор – уже за вищими цінами. Стабілізувалися ці «гойдалки» лише наприкінці березня. Незважаючи на це, в березні маємо 147 відсотків товарообороту порівняно з цим місяцем торік. Наш квартальний результат у торгівлі – 130 відсотків. Дещо втрачаємо на оренді, яка становить 12 відсотків у наших прибутках. Але тут підхід суто індивідуальний. Ми ж добре бачимо, хто з місцевих продовжує господарювати, а хто – ні. Приміром, швачку, яка повністю перейшла на виготовлення бронежилетів для армійців, ми звільнили від орендної плати.
Нині намагаємося жити повноцінним життям. Так, наш кондитерський цех, який оновили двома новими печами, вже на повну потужність випікає паски та кондитеру, в тому числі для наших захисників. До них у нас особливо трепетне ставлення. Загалом уже спрямували на допомогу Збройним Силам та теробороні понад 70 тисяч гривень. Знаю, що кожен із наших працівників допомагає фронту, як може: і продукти несуть, і сітки плетуть, і вантажити продукцію допомагають. Бо маємо одну на всіх велику мрію – перемогти агресора.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
Допомога армії
ДОБРО ПОВЕРНЕТЬСЯ СТОРИЦЕЮ
ХМЕЛЬНИЧЧИНА Голова правління Спілки споживчих товариств Хмельницької області Віктор Філіпчук долучився до ініціативи поповнення автомобільного парку для потреб ЗСУ – йдеться про придбання закордонного позашляховика Opel Frontera.
Віктор Філіпчук висловлює сподівання, що цей автомобіль допоможе у виконанні військових завдань та збереже не одне життя. Наразі автомобіль переобладнують та готують до передачі Збройним Силам. Місцеве керівництво та військовослужбовці подякували благодійнику за людяність та всебічну підтримку.
Варто зазначити, що Хмельницька облспоживспілка за ініціативи Віктора Філіпчука постійно підтримує українське військо: було здійснено збір коштів та профінансовано придбання тепловізорів і військової амуніції на суму понад 300 000 гривень, придбання та передачу продуктів харчування і засобів гігієни особисто військовослужбовцям та через волонтерські організації для потреб армії на суму понад 200 000 гривень, здійснюється забезпечення волонтерів та переселенців харчуванням та водою, ведеться результативна агітаційна робота серед працівників для підтримки переселенців житлом і товарами першої необхідності.
Підготувала Ілона Думанська
КООПЕРАТИВНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ
НОВОМОСКОВСЬКИЙ ФАХОВИЙ КООПЕРАТИВНИЙ КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА
МОЛОДЬ ДОПОМАГАЄ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ
Із перших днів війни працівники та студенти Новомосковського фахового кооперативного коледжу економіки та права ім. С.В.Литвиненка сформували для себе алгоритм дій у воєнний час.
Насамперед почали приймати біженців із різних місцевостей сходу України та селити їх у гуртожитку коледжу. Студенти коледжу приносили продукти харчування, одяг, ліки, книги, канцприладдя для дітей, предмети особистої гігієни, кухонні прибори, коли дізналися, що в гуртожитку коледжу мешкають переселенці. Усе необхідне зібрали за лічені дні. І хоч люди були дуже виснажені, вони зрештою відчули себе в безпеці й спокої. Волонтери розважали їхніх дітей, приносили солодощі, олівці, альбоми та розмальовки, щоб малюки змогли відволіктися.
Наш студент-волонтер групи ООПТБД-11 Артур Бугарь доклав багато зусиль і передав власні кошти на допомогу біженцям, закликав людей приносити все необхідне, а потім доставляв зібране до гуртожитку. Артур хотів піти до лав ЗСУ або тероборони, але його не взяли через вік.
А завдяки волонтеру коледжу, студентці Філоненко Варварі (група П-11), яка подала заявку на волонтерську допомогу для переселенців, які живуть у гуртожитку нашого коледжу, мережа магазинів «Аврора», що працює у Новомосковську, виділила для біженців продукти харчування, побутову хімію, побутове приладдя та памперси для малюків.
Інші студенти нашого коледжу теж допомагають, хто чим може: плетуть маскувальні сітки, співпрацюють із територіальною обороною. Приміром, студенти з групи П-11 Ручий Віталій та Кукуруза Олександр допомагали територіальній обороні. А представники студентської ради НФККЕП відвідали дітей-переселенців, які живуть у гуртожитку коледжу. Творча команда студентів підготувала діткам цікаву виставу «Обережно, Фіксики!». Хлопчики та дівчатка не лише захоплено дивилися виставу, а й із задоволенням відгадували загадки, відповідали на запитання, долучалися до ігор, танцювали. Захід відбувся в дружній атмосфері та подарував усім незабутні емоції.
Надзвичайно важливо, що у такі складні для всіх українців часи студенти коледжу проявляють активність. Ми віримо, чекаємо на перемогу Збройних Сил України і допомагаємо, чим можемо. А потім так само активно долучимось до відбудови нашої країни. Слава Україні!
Орина Курисько,
студентка НФККЕП, група ГРС-11
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ
ПОЇЗДКА ДЛЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ У ЗАРВАНИЦЮ
10 квітня адміністрація Тернопільського кооперативного фахового коледжу організувала поїздку до Марійського духовного центру «Зарваниця» для внутрішньо переміщених осіб, які мешкають у гуртожитку закладу.
Традиційно перебування у святому місці розпочалося з відвідин святинь Марійського духовного центру, які дарують відчуття особливої Божої благодаті. Семінаристи провели для гостей цікаву екскурсію та детально ознайомили їх із історією виникнення, розвитку відпустового центру. Гості відвідали комплекс «Український Єрусалим», побували на Хресній дорозі.
Відвідини Марійського центру дають духовне очищення та сповнюють вірою у краще майбутнє нашої країни. Мирного неба усім нам!
За сайтом коледжу
З сайту Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств