СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ: ХРОНІКА ФРОНТОВИХ БУДНІВ
Цей випуск, який підготували журналісти «Вістей…», один із найважчих. Адже вдалося поспілкуватися з колегами із тих регіонів, де точаться запеклі бої, де великі руйнування, де гинуть люди. Мабуть, символічним є і те, що співрозмовниками були очільники профспілкових організацій, тобто ті, хто і у мирний час, а тим паче у воєнний, покликані піклуватися про людей.
ЖИТОМИРЩИНА
Тетяна ВОРОБЕЙ, головний бухгалтер обласної профспілкової організації працівників споживчої кооперації Житомирської споживспілки:
– Восьмого березня окупанти обстріляли з повітря військову частину в Житомирі. А зовсім поряд із нею – наш кооперативний 10-поверховий будинок, це вулиця Чуднівська, 129в. Вибуховою хвилею в ньому пошкодило вікна та двері, ліфтові шахти. Ми всі мішками виносили з будинку скло. Приміром, у моїй квартирі на четвертому поверсі вирвало ще й підвіконня. Слава Богу, будинок не загорівся: тому, гадаю, невдовзі відновимо його.
Постраждало й чимало сімей кооператорів. Начальник відділу кадрів споживспілки Аркадій Большй, який не встиг спуститися зі своєї квартири на 9 поверсі в підвал, поранений у грудну клітку. Щоправда, на 7-му мешкає фельдшер Володимир Іваненко, який одразу ж надав йому допомогу. Ось так, разом, як одна родина, й тримаємося в ці непрості дні. Пошкоджено частину кооперативного ринку в Малині, який теж бомбили окупанти.
Ми, кооператори, не втрачаємо зв’язків між собою, у споживспілці постійно працює черговий, а в тих районах, де спокійніше, – наші підприємства: вони забезпечують земляків усім необхідним.
Мрію про те, якою теплою буде наша зустріч із колегами, чию підтримку відчуваємо постійно. Приміром, мало не щодня телефонує голова Рівненської обласної профспілкової організації Микола Вознюк, запрошує перебути лиху годину на Рівненщині. Ось він, одвічний кооперативний принцип взаємодопомоги та підтримки. Справжні друзі пізнаються в біді.
ХЕРСОНЩИНА
Вікторія МИХАЛЬЦОВА, голова обласної профспілкової організації працівників споживчої кооперації Херсонської споживспілки:
– Ми тримаємося, хоч місто в облозі окупантів. Сьогодні випав сніг, похолоднішало до мінус чотирьох. А відчувається ніби мінус 11-12 градусів. Окупанти звіріють: особливо складно людям у селах, які вони займають. Виганяють мешканців із їхніх помешкань, а часто ще й знущаються. Я сама зараз в одному з сіл, бо маю стареньку маму. В Херсоні залишилася квартира. Безготівкові розрахунки недоступні – тільки готівка. Продуктів теж мало. Але в цих умовах ми не просто тримаємося: зараз допомагаємо нашим кооператорам отримати 6,5 тисячі гривень, які виділяє уряд. Консультуємо, як це зробити. Дякувати Богові, що є мобільний зв’язок.
ЧЕРНІГІВЩИНА
Олена ГУБАР, голова обласної профспілкової організації Чернігівської споживспілки:
– Уже два тижні триває неймовірна наруга над Черніговом та областю: постійні удари з ракет та градів, люди часто не встигають ховатися… Транспорт не працює, але за потреби люди підвозять одне одного. Аптеки й магазини переважно працюють, там можна зняти й певні суми готівки. Наші кооперативні магазини працюють і як бомбосховища, а самі кооператори стали волонтерами. Готуємо вдома обіди й виносимо хлопцям на блокпости, надаємо лікарням білизну, постіль, перев’язочні матеріали, одяг – що в кого є. А ще, об’єднавшись через месенджери, готували їжу на фронт у двох шкільних їдальнях. Але недовго: саме в ці школи влучили гради. І в лікарні – теж… Тобто в них є всі наші координати. Це, повірте, гірше, ніж фашисти! І вони розповідають, що не б’ють по цивільних – який цинізм! Ми все це задокументуємо для Гааги! У тій частині області, де немає авіаударів, кооператори печуть хліб, там працюють наші магазини, і це дає промінчик надії.
МИКОЛАЇВЩИНА
Микола ІЛЬНИЦЬКИЙ, голова обласної профспілкової організації Миколаївської споживспілки:
– Усі три в’їзди на Миколаїв окупанти перекрили: місто у ворожій облозі. Постійні авіаудари. Просто зараз на нас суне колона з 1200 танків та бронетранспортерів, орки, які заходять у населені пункти, стріляють по людях, обстрілюють карети швидкої допомоги… Але магазини в Миколаєві через один працюють навіть за цих умов: є хліб, консерви, кілька найменувань печива. Щоправда, безготівкових розрахунків немає – тільки готівка. Точно знаю, що постраждали наші кооперативні об’єкти в Баштанці та Вознесенську. Але на півночі області кооперація працює: тримаємо свій торговельний фронт.
ЧЕРКАЩИНА
На наше прохання розповісти, як працює кооперація на Черкащині у важкі дні війни, голова правління Черкаської спілки споживчих товариств Віктор БОЇН надіслав стенограму переклички з керівниками первинних організацій та підприємств. Щодня вони доповідають про стан справ із насиченням товарів по області в кооперативних магазинах. У цих перекличках оговорюють, які продукти і яку кількість завозити в магазини, де чого не вистачає. Обов’язково йдеться про ціни. І навіть про те, де скільки продавців вийшло і з яким товаром на кооперативні ринки.
Такий скрупульозний принцип організації роботи в споживчій кооперації області дає змогу тримати руку на пульсі всіх проблем, розв’язувати їх швидко і гуртом. Усе – задля того, аби під час війни споживачі не відчували проблем із продуктами, це дуже важливий психологічний фактор.
Черкаські кооператори теж приймають біженців із районів бойових дій. Пункт прийому діє в кооперативному коледжі. Кооператори допомагають працівникам коледжу з продуктами харчування для біженців.
КООПЕРАТИВНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ
Харківський кооперативний торгово-економічний фаховий коледж
Наталія Іванівна Чепігіна, заступник директора з виховної роботи, повідомила, що станом на 14.00 10 березня будівля коопколеджу вціліла, а серед працівників і студентів більше втрат немає (нагадаємо, у першому випуску «Фронтових буднів» ми повідомляли про загибель студента).
– Практично всі працівники коледжу – і ті, хто виїхав із міста, і ті, хто в ньому лишився, – постійно на зв’язку, тобто щодня списуємось у месенджерах або телефонуємо одне одному, – розповіла Наталія Іванівна. – Також нашому жіночому колективу було дуже приємно отримати повідомлення з красивим привітанням з 8 Березня від чоловіків – працівників коледжу. Катерина Петрівна Вініченко (директорка коледжу) щоранку розсилає нам пости підтримки. Кілька днів тому їй вдалося виїхати з Харкова, оскільки від ракетного обстрілу постраждав її будинок. Місто в жахливому стані, та навіть у зруйнованих будівлях є життя. Ось такий приклад: в обстріляному ТРЦ на Салтівці (цей район міста чи не найбільше обстрілюють орки) працівники примудряються не лише продавати людям необхідні товари, а навіть власними силами налагоджують перебиті мережі, щоб запрацювали термінали для розрахунку картками. Попри постійні вибухи й авіанальоти ворога у селах, розташованих неподалік Харкова, наші жінки готують там їжу для українських захисників та незаможних місцевих мешканців.
Зараз у багатьох відбувається переоцінка цінностей. Під градами і бомбардуваннями розумієш, що нічого важливішого за людське життя на світі не існує. Якісь матеріальні речі, яких нам начебто бракувало у мирному житті, непорозуміння і образи – це все такі дрібниці порівняно з правом на життя, яке нині так по-звірячому знищують російські загарбники.
Оксана гуцул, Інна Омелянчук, Інна Куницька
З сайту Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств