Eng
38

СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ: ХРОНІКА ФРОНТОВИХ БУДНІВ

Два тижні війни, два тижні запеклого, героїчного спротиву наших Збройних Сил України оскаженілому ворогу. Два тижні болю і страждань мільйонів людей. Два тижні беззаперечної віри у те, що Україна вийде переможцем у цій війні. Як сьогодні важливо кожному бодай щось зробити для наближення перемоги, для допомоги нашій армії. Ми розуміємо, що тут важливо усе – від настрою, впевненості і до конкретних вчинків.

Споживча кооперація вже засвідчила повну здатність виконувати свої функції в умовах війни – злагоджено, активно, вчасно.

Але маємо й інший бік справи. Споживча кооперація України, як і вся країна, зазнає страшних втрат війни –  фінансових, майнових. Адже кооперація активно працювала до війни у тих областях, де сьогодні ведуться активні бойові дії. Мова про Житомирську, Запорізьку, Чернігівську, Сумську, Херсонську, Київську області. Журналісти «Вістей…» намагаються зв’язатися із нашими колегами, щоб дізнатися, що там відбувається, яка потрібна допомога. На жаль, це не завжди вдається, адже порушено зв’язок. А на так хочеться підтримати хоча б словом наших колег. Ми обов’язково вистоїмо у цій війні!

ХЕРСОНЩИНА

Станіславське сільське споживче товариство Білозерської райспоживспілки Споживспілки Херсонської області

Олена Миколаївна Ткач, голова правління:

– Постраждав не весь Білозерський район, але інформацію про зруйновані заклади торгівлі маємо. Проте перевірити її і оцінити завдану шкоду поки що неможливо.

Стосовно ж безпосередньо Станіслава можу сказати: дуже важливо, що продовольчі магазини працюють. Постачання продукції з херсонського напрямку нині немає, але хліб із Миколаєва надходить безперебійно і в достатній кількості. Допомагає нам і те, що в безпосередній близькості, на території Станіславської ОТГ, розташовано консервний завод. Це дає змогу продовжувати торгівлю різноманітною овочевою консервацією, салатами, а також консервами з бобових, зернових культур (квасоля звичайна і в томаті, зелений горошок, кукурудза тощо).

Нужденних, малозабезпечених та людей у похилому віці підтримують наші місцеві фермери: безкоштовно роздають борошно, молоко, гриби.

Працюють кулінарія і пекарня нашого кафе. Поки є сировина, ліпимо напівфабрикати, випікаємо пиріжки та булочки. За нашими розрахунками запасів борошна має вистачити приблизно на 2 тижні.

У самому селі спокійно, хоч над нами пролітає смертоносне залізо. За офіційною інформацією маємо 4 загиблих під час воєнних дій громадян із нашої ОТГ – це ті, хто брав участь у бойових діях.

У нас нині багато біженців із Херсона та Антонівки, розміщуємо їх і прагнемо забезпечити принаймні найнеобхіднішим із того, що маємо самі.

ЗАПОРІЖЖЯ

Олег Степанович Бондаренко, голова правління Запорізької обласної спілки споживчих товариств:

Запорізький район унікальний, бо м. Запоріжжя ділить його територію на 2 частини. І в обох торговельні заклади споживчої кооперації стабільно забезпечують населення всім необхідним. Сьогодні практично всіма товарами першої необхідності торгують 62 магазини системи. У самому Запоріжжі працюють 7 магазинів. Наші працівники самі їздять до постачальників і забирають у них продукцію, щоб забезпечити асортимент у закладах торгівлі. Перебоїв із товарами першої необхідності (хліб, вода, ковбасні вироби, крупи) у районі практично немає.

Кооператори діють дуже злагоджено: працівники торгівлі, бухгалтери та інші незалежно від займаних посад самі завантажують, експедіюють і вивантажують товари, одне слово, роблять усе, щоб торгівля не припинялася, причому, наголошую, не підвищуючи ціни навіть на копійку.

Та найголовніше для нас – це люди. І на 9 березня ми, на щастя, нікого не втратили зі своїх працівників. Запоріжжя тримається, сподівається на поліпшення ситуації, але й до оборони свого міста ми готові.

РІВНЕНЩИНА

Микола САЛАМАГА,  директор хлібокомбінату Березнівського райспоживтовариства Рівненської споживспілки:

– Якщо відверто, то в перші дні війни ми мали справжній хлібний ажіотаж, – і це природно. Люди брали хліб, як кажуть, із-під рук, ще гарячим: тож використовували до 4 тонн борошна в день. Дякувати Богові, мали і ще маємо певний його запас. Нині ажіотаж потроху вщухає, – але працюємо  безперебійно. Розуміємо: хліб – це теж наша перемога. Орієнтуємося здебільшого на соціальні сорти, які одразу розкуповуються, булок тепер випікаємо менше. Люди ж бо більше почали пекти самі. Чимало допомагаємо нашим військовим та волонтерам, безкоштовно даємо хліб і для блок-постів, якими укріпили Березне та інші населені пункти, що поблизу. Наші печі – газові, в середньому використовуємо 5 тисяч кубометрів на місяць. Комерційна ціна на березень – 33 гривні за кубометр; пільгова, за якою, відповідно до попередніх рішень уряду, закупили 1,5 тисячі кубів, – 18 гривень. І, звісно ж, тримаємо ціни на рівні довоєнних. Хоча робити це дедалі складніше: адже, приміром, дріжджі ми раніше брали харківські, тепер повністю переключаємося на львівські, які на очах дорожчають. Те саме – з борошном. Утім, його навіть нема де взяти: постачальники й самі не везуть, і нам не відпускають. Отут потрібне термінове втручання держави!

Болгарія — Рівненщині

Кооператорів Рівненщини та Відіна (Болгарія) поєднують десятиліття справжньої людської дружби та співпраці. Не раз обмінювалися досвідом, а ще – наші неодноразово бували в гостинній сонячній Болгарії, востаннє – кілька років тому.

Нині у Відінському обласному кооперативному союзі (який, до речі, веде свій відлік із 1901 року), неабияк стривожені війною в Україні:

– Болгарія – співчутлива й добра країна, яка бажає Україні якнайшвидшої перемоги над окупантами, – говорить голова правління обласного кооперативного союзу «Відін» пані Ваня Цакинська. – Ми не можемо, не маємо морального права стояти збоку. Тому ми відкрили свої домівки і приймаємо людей з України. Якщо прихисток потрібен комусь із кооператорів, ви тільки скажіть нам про це: обов’язково забезпечимо людей усім необхідним.

Голова правління Рівненської споживспілки Петро Бараш:

– Наші магазини не зачинили двері жодного дня від початку війни. Навпаки: кооператори забезпечували земляків усім необхідним, спрямовуючи на полиці товарні запаси, підвозячи нові й нові товари. Й так – у всіх громадах краю. Тобто, свій торговельний фронт ми тримаємо чітко ось уже два тижні. Й виробничий – теж: печемо хліб, виготовляємо кондитерську продукцію та напівфабрикати. А ще – активно допомагаємо Збройним Силам України, територіальній обороні, силам національного спротиву: і коштами, й продукцією власного виробництва, і врешті-решт, небайдужістю й своїми полум’яними серцями. Розуміємо: надійний дієвий тил щодня наближає нашу перемогу, – каже

Зокрема, працівники заготівельно-виробничо-збутового комбінату облспоживспілки активно відвантажують продукцію власного виробництва для  потреб національної гвардії  та територіальної оборони. Тушкованки, квашення, консервовані салати, соки, джеми, – все йде зі складів підприємства, як кажуть, із коліс.

А кооператори Великовербчанського споживчого товариства Сарненської райспоживспілки не лише забезпечують земляків усім необхідним на торговельному фронті в 10-ти магазинах у глибинці. Всі вони з перших днів стали активними волонтерами:

– На базі своїх кафе ліпимо вареники з різноманітними начинками, гречаники, пельмені, все це заморожуємо, складаємо у відповідну тару. А тоді приїжджають хлопці й перевозять продукцію у відповідні пункти: логістика в нас відпрацьована чітко. Це роблять працівники кухонь, у позаробочий час долучаються продавці, працівники апарату правління, – словом, усі працюємо активно, не рахуючись зі своїм часом – це війна, люди! Ніхто з наших працівників нікуди не поїхав, усі на місцях, усі хочуть працювати, ми налаштовані на перемогу, – розповіла голова правління Лариса Гольонко.

Тобто, вся Рівненщина стала потужним логістичним хабом: сюди прибуває й та допомога, яку надають міжнародні партнери. Ми ж оперативно спрямовуємо це на передову. Усвідомлюємо: міцний тил – переможний фронт.

Своєю активною діяльністю кооператори Рівненщини допомагають і владі. Голова Рівненської військової адміністрації Віталій Коваль просить бізнес активізуватися й максимально відчинити свої підприємства: чи то перукарні чи магазини чи, тим більше, виробництво. Звідси – й робочі місця, і податки, й життєдіяльність краю.

ЛЬВІВЩИНА

Самбірська райспоживспілка

 Голова правління райспоживспілки Володимир Малецький відповідає нашому кореспонденту:

– Самбірщина у перший же день зазнала ракетного удару по військовій частині, де дислокується окрема бригада армійської авіації. Населення відреагувало на цей акт тривожно, але з великою люттю до московітів. Кому-кому, а нам, галичанам, добре відома їх ненависть до всього українського. Та схоже історія їх нічому не навчила. Що ж, будемо нищити московську банду  поки  Україна і світ не позбудуться  російської наволочі.

На долю споживчої кооперації завжди випадали важкі часи  в житті нашої держави і вона з честю виконувала свій обов’язок, підтримувала і підтримує своїх людей, дбає за їх забезпечення. Усі наші торгові заклади, а це в основному в селі, працюють зараз  на висоті. Не варто було закликати  наших продавців віддавати всі сили і здоров’я  для безперебійного обслуговування населення товарами і послугами, вони це прекрасно усвідомлюють самі. Сьогодні тринадцятий день з часу нападу москалів на незалежну Україну і ми тримаємо стрій. Хто на фронті, хто в тилу , забезпечуючи як тил, так і фронт.

З початку вторгнення Львівщина, Самбірщина зокрема, стали надійним прихистком для українців з «гарячих точок». Щодня до нас звертаються за допомогою в організації розселення біженців, адже  райспоживспілка тримає тісний контакт з координаторами пошуку житла. Активно співпрацюємо з місцевими органами влади, територіальною обороною та волонтерськими штабами. З початку повномасштабних бойових дій кооперація надала значну фінансову допомогу місцевому волонтерському штабу, забезпечила військових електроприладами для  приготування їжі. Сили місцевої тероборони стабільно отримують продукти харчування, кооперативні кухні готують і доставляють їм гарячі обіди. Для ДСНС  придбано пальне. Усі кооперативні структури переказують також кошти на ЗСУ, як  і всі наші працівники, що переказали на рахунок армії частину свого заробітку.

Самбірщина щодня приймає тисячі біженців і кооператори всіляко допомагають в організації їх харчування.

Ми вдячні збройним силам України та кожному українцю за надзвичайну відвагу у запеклій боротьбі з ворогом. Віримо і впевнені у нашій перемозі. А Україну ми обов’язково відбудуємо, як і споживчу кооперацію!

Кам’янка-Бузька райспоживспілка

Михайло КЕКОШ, голова правління:

– За останні дні райспоживспілка відправила ЗСУ продуктів на 60 тис.грн. У кооперативних закладах громадського харчування годують бійців тероборони. Також тут харчуватимуться школярі, яких евакуювали із Чернігівщини.

БУКОВИНА

Глибоцька райспоживспілка

Голова правління райспоживспілки Іван  Могилевич коментує нашому кореспонденту роботу кооперації району  у воєнний час. На його тверде переконання,  війна в перший же день об’єднала спілчанську родину в міцний кулак. Кожний із нас  усвідомив  свою відповідальність за справу, якій служимо. Жодний магазин не закрився. Навпаки, в переважній більшості сільських крамниць  продовжений режим роботи. Через Глибоцький район пролягає дорога на Порубне, прикордонний перехід із Румунією. Тому особливої підтримки потребували біженці з дітьми. Кооператори всіма силами намагаються допомогти людям у цю гірку годину. З перших днів нам вдалося чітко налагодити процес товаропостачання, тож перебоїв у товарах вдалося уникнути.

За ці дні кооператори перерахували на рахунок ЗСУ десятки тисяч гривень з власної заробітної плати, так і з результатів діяльності райспоживспілки, споживчих товариств.

Хотинська райспоживспілка

На зв’язку з нашим кореспондентом голова правління Тетяна Мандзюк. За її словами, діяльність споживчої кооперації в цей період  особливо відчутна насамперед у сільській місцевості району. Адже кооперативні магазини різняться з-поміж інших закладів широким асортиментом, насиченістю продукції. Правда, в перші дні відчувалася розбалансованість постачальницьких структур у їх роботі. Ті не завжди були готові виконати замовлення кооперативної торгівлі, а якщо і виконували, то спілчан не влаштовувала цінова політика постачальників. З часом їх апетити зменшилися, хоча ріст цін продовжується і по  нині, розповіла Тетяна Мандзюк. На її думку державі потрібно більш радикально боротися з тими, хто хоче нажитися на війні. На Чернівецькому ринку «Калинка», де кооператори закуповують значну частину товарної маси, продавці чомусь відпускають товарну продукцію в еквіваленті  40 гривень за один долар США. Чи не занадто це нахабно!

Кооператори району розпочинають  харчувати тимчасових переселенців у Хотині соціальним обідами. Місцеві органи влади допомагають кооператорам частиною продукції.  Тож  щодня у кооперативному кафе харчуватиметься до 120 осіб.

КООПЕРАТИВНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ

Філія «Черкаський кооперативний економіко-правовий коледж» Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

Лариса Миколаївна Гасюк, директор коледжу, розповіла, що нині кооперативний заклад вищої освіти став надійним прихистком для багатьох біженців із Чернігова, Сум, Полтави, Харкова, Києва та інших міст України, де відбуваються бойові дії із російськими окупантами.

– Є і транзитні біженці, а є й такі, хто залишаються у Черкасах, – сказала Лариса Миколаївна. – Люди змучені, налякані, вони в такому стресі, що їх навіть неможливо змусити поїсти. Ми надаємо їм всіляку допомогу, в першу чергу – психологічну. Коледж співпрацює із волонтерськими центрами, тож нам постійно доставляють різну «гуманітарку» – продукти, ліки, речі першої необхідності, й дитячі в тому числі. Адже багато хто тікає із рідних домівок в тому, в чому був. До послуг біженців кухні нашого гуртожитку із базовим набором продуктів. Але, повторюсь, люди не їдять! Їм треба час, щоб прийти до тями. Зробити це складно, бо  і в нашому місті періодично лунають сигнали повітряної тривоги. Та ми завчасно облаштували в коледжі укриття, яким, до речі, користуються і мешканці прилеглих будинків.

Чимало викладачів коопколеджу здають кров, плетуть маскувальні сітки, є й такі, що стали до лав місцевої тероборони.

Ми всі сконцентровані, ми сильні, ми не панікуємо, бо паніка для нас зараз – це недозволена розкіш. Ми все витримаємо, все зробимо для нашої перемоги, і обов’язково переможемо!

ЖИТОМИРСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ БІЗНЕСУ І ПРАВА

8 березня Житомир пережив потужний авіаудар ворога. В результаті – зруйновані будівлі й людські жертви. Це місто, як і багато інших українських міст, містечок та сіл, стало для армії недоімперії нездоланною перепоною на шляху до столиці. Нині нам вдалося зв’язатися із директором кооперативного коледжу Оленою Силантьєвою, яка мало того, що перебувала на робочому місті, та ще й займалась буденною у звичайному житті справою – писала наказ, щоправда про продовження канікул.

За її словами, чимало працівників коледжу виїхали із міста. Ті, хто залишився, щодня ходять на роботу, якої тут вистачає.

– У їдальні коледжу наші працівники готують їжу для українських військових та місцевих поліцейських. Куховарять викладачі-технологи – Тетяна Степанівна Максимчук  і  Валентина Григорівна Коробко, всі інші викладачі-предметники, так би мовити, на підхваті – чистимо й нарізаємо овочі, миємо посуд тощо.  Приходило багато мешканців із навколишніх будинків з питанням, чим нам допомогти, але поки що у нас робочих рук вистачає. Працює на нашій кухні й Людмила Петрівна Горобець, начальник відділу ресторанного господарства Житомирської споживспілки. Вона особисто стоїть біля великої плити, вправно смажить і варить різні страви у значних кількостях.  Продукти – крупи, м’ясо, олію – привозять волонтери, місцеве населення забезпечило нас овочами і домашньою консервацією. Та найбільшу допомогу надає заступник директора  підприємства «Житомирський кооперативний ринок» Юрій Прудніков та приватники, які там працюють. Взагалі організація харчування наших захисників – це ініціатива Юрія Володимировича. Тобто основні функції із постачання продуктів виконує наш ринок, а працівники коледжу займаються лише приготуванням їжі. Логістика – це вже на плечах міськради і волонтерів. Готуємо ми перші страви – борщі та супи, каші, котлети, голубці, булочки, компоти, чаї заварюємо. Тобто просту їжу, яка і поживна, і добре смакує, і зберігається більш-менш тривалий час, і яку за можливості можна розігріти.

В коледжі є облаштоване всім необхідним укриття. Воно хоч і невелике, чоловік на 15-20, але надійне і зручне, принаймні для тих працівників, які перебувають на момент тривоги на робочому місці.

У місті є біженці, які лишилися свого житла, зокрема із Ірпеня, Бучі, Бородянки, Ворзеля.  Їх розселили по школах міста. Ми поки що не маємо змоги запропонувати їм гуртожиток коопколеджу, бо котельня, яка його обігріває, працює на дровах, тож з міркувань безпеки її робота тимчасово зупинена. У холодні приміщення селити людей немає сенсу, але якщо надійде така вказівка від влади міста, то якось вирішуватимемо це питання. До речі, колеги із кооперативних закладів вищої освіти Хмельницького, Тернополя, Львова надсилали нам пропозиції переїхати до них і ця інформація була доведена до працівників нашого коопколеджу. Тож хто хотів, той скористався такою можливістю.

На питання, чи не страшно щодня працювати під обстрілами, пані Олена відповіла, що вдома набагато гірше.

– Ми всі живемо у багатоквартирних будинках, де все чути і сховатися від ракет практично неможливо. А от на роботі ми готуємо у напівпідвальному приміщенні, тож і захищені краще, і звукоізоляція така, що будь-які звуки до нас практично не доходять.  Єдиний мінус – дуже холодно. Але це нічого, ми витримаємо.

Попри постійні обстріли, в місті працюють магазини, причому не тільки продуктові, аптеки, кооперативний ринок, навіть їздять тролейбуси. Перші дні були перебої з деякими продуктами і ліками, але поступово їх почали підвозити. Звичайно, війна зірвала зі своїх домівок чимало житомирян, які рятують від обстрілів своїх дітей. Але ж не всі мають виїжджати, хтось повинен і залишитись, обороняти свій дім, підтримувати скрізь лад, працювати тут задля забезпечення наших захисників найнеобхіднішим.  Звичайно, ми бережемо себе, не нехтуємо сигналами тривоги, при цьому зберігаємо спокій і не панікуємо. Ще хочу відзначити, що зараз, як ніколи, всі житомиряни напрочуд згуртовані, все місто як одна родина – сильна духом,  дружна, де кожен готовий прийти на допомогу тому, хто її потребує. Часто нам телефонують містяни, особливо пенсіонери, і повідомляють, що в якийсь магазин завезли товар, якого давно не було, або десь продають дешеве м’ясо чи іншу продукцію… Тобто ми всі як один організм, який живе і працює на спільну перемогу.

Вінницький кооперативний інститут

Про ситуацію в коопінституті повідомила Світлана Василівна Колотій, в.о. ректора інституту, кандидат економічних наук:

– Частина наших працівників виїхали із міста, дехто став бійцями тероборони. Ті, що лишилися, ходять на роботу – чергують у навчальних корпусах та гуртожитку.

У гуртожитку постійно проживає близько 50 біженців, які змушені були виїхати із місць активних бойових дій. Деякі з них зупиняються на кілька днів, а потім вирушають далі на захід країни. З будь-яких питань вони можуть звернутися і до чергових по гуртожитку, і безпосередньо до адміністрації інституту.

У місті неспокійно, постійно лунають сигнали тривоги, тож ми подбали і про облаштування укриття в підвальному приміщенні інституту. Там можуть сховатися мешканці гуртожитку та місцеве населення.

З продуктами у місті більш-менш ситуація стабільна. Є проблеми з деякими стратегічними товарами, зокрема крупами, але це не критично.

4 березня адміністрація інституту, за сприяння Анатолія Драбовського, почесного ректора інституту та народного депутата ВРУ, організувала відправку дітей автобусами до польського Закопане. Студенти інституту й учні ліцею житимуть там у дитячому таборі на період канікул, тобто без статусу біженців. Більше того, отримали можливість виїхати із ними і їхні родичі віком до 18 років.

Сьогодні, 9 березня, ми відправляємо у Каунас, Литва, два автобуси з нашими студентами та іншими дітьми Вінниці й області. А 10 березня плануємо відправити у Закопане ще 30 наших студентів. Всі діти, що виїхали, перебуватимуть за кордоном до того моменту, поки ситуація в Україні не стане для них безпечною.

Як ви знаєте, на Вінниччині нині дуже неспокійно, ворог не полишає спроб нанести нам якнайбільше руйнувань і горя, щоб зламати наш дух, та в нього це не вийде. Наше завдання на сьогодні – зберегти наше майбутнє, наших дітей, тож цим ми й займаємось.

Ярослав Бесклубенко, Інна Куницька, Інна Омелянчук, Оксана Гуцул, Михайло Мазур

З сайту Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств

БІЛЬШЕ НОВИН