СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ: ХРОНІКА БУДНІВ ВОЄННОГО СТАНУ
У токсичній країні – росії чекають на 9 травня. Хоча заплановане на цей день шоу буде парадом брехні. Бо коли президент країни-агресора планував таку собі чергову показуху для свого одурманеного народу, він був упевнений, що Україна здасться, його «визволителі» встановлять маріонеткову владу в Києві, й це стане приводом російським горе-воякам марширувати червоною площею як воїнам-переможцям. У що через 2 місяці війни вірить і на що сподівається путін – уже не так важливо. Принаймні для цивілізованого світу. Бо всі остаточно і назавжди переконалися, що росія – це територія суцільної брехні і жорстокості. Тож навіть якщо диктатор перекине з фронту якусь кількість орків для параду (а там уже кожного солдата рахують, бо величезна частина путінської армії назавжди засипана українською землею) і проведе його – кураж уже буде не той. Навіть для самого путіна. Бо брехати своїм підданим – це одне, а усвідомлювати самому те, як розплачуватиметься росія за віроломний, неспровокований і абсолютно дикунський напад на Україну – це зовсім інше. А путін все усвідомлює.
Ми ж, українці, дуже чекали на великодні свята. Тому, що завжди щиро вірили в перемогу життя над смертю, світла над темрявою. І сутність Воскресіння Христового нам це підтверджувала. А ще ми чекали, як у ці дні в наші душі вперше за важкі дні війни повернуться світло і любов. Бо насправді ненависть, якою ми наповнені по вінця до агресора, не характерна для українців. Нас до неї змусили. У великодні свята звучало багато молитов і наших прохань до Бога про те, щоб справедливість восторжествувала, щоб ті, хто принесли смерть і сльози на нашу землю, були покарані.
Нині тривають жорстокі, дуже жорстокі бої на сході та півдні нашої країни, гинуть люди, руйнуються міста та села. Наші воїни мужньо і віддано воюють за кожен сантиметр української землі. Та хоч би як було важко і гаряче, у повітрі з’явився дух справедливості, про який ми так просили у великодні дні. Мабуть, багато хто читав у соціальних мережах перелік масштабних пожеж, вибухів, які сьогодні охопили росію. Це саме той випадок, коли щиро радіємо чужим бідам.
А ще цими днями особливо сильно почала відчуватися підтримка України цивілізованим світом. Заяви політичних та військових лідерів США, Великобританії надихають.
– Ставки виходять за межі України і навіть за межі Європи. Вторгнення росії безпідставне, безрозсудне і беззаконне. Це образа міжнародного порядку, що базується на правилах. Це виклик вільним людям у всьому світі, – говорить керівник Пентагону Ллойд Остін на авіабазі Рамштайн у Німеччині, де зібралися керівники оборонних відомств 43 країн.
А слова прем’єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона за оптимізмом і беззастережною підтримкою України можуть конкурувати з тим, що і як нам розповідає Олексій Арестович. Але значення підтримки Джонсона набагато важливіше з огляду на ієрархію посад у світовій політиці.
Провідні політичні та військові діячі розвинутих країн теж говорять, що війна в Україні виходить на якісно новий рівень, що починається серйозний злам: у нашому війську головним стає сучасне, високотехнологічне, високотехнічне озброєння, яке нам дедалі активніше постачає цивілізований світ. Ми нарешті відчули справжню, реальну і дуже по-людському теплу підтримку. Вона принципово відрізняється від дипломатичних реверансів щодо постійної стурбованості й від безрезультатних закликів до глухої росії припинити війну.
Отже, поки росія планує внутрішній парад перемоги, ми щомиті у важких боях визволяємо свою землю від загарбника. А від того, скільки жителів планети хочуть, щоб російська армія була знищена, прагнуть покарати путіна та його поплічників відповідно до кількості та глибини їх злочинів, мріють про зникнення російської імперії з мапи Землі, теж залежить, як швидко це станеться. Тож у поміч українським воїнам – думки і мрії мільйонів, які вже починають матеріалізуватися…
Оксана ГУЦУЛ,
головний редактор «Вістей…»
ЧОРНОБИЛЬСЬКЕ ДЕЖАВЮ
Дежавю – так можна охарактеризувати те, що переживають не лише в Україні, а в усьому світі через 36 років після дня аварії на Чорнобильській АЕС. Спричинене це відчуття війною в нашій країні, яку розв’язала агресивна росія. Кілька тижнів Чорнобильська АЕС була під контролем росіян, які тримали там у заручниках персонал станції і у напрузі – весь світ. Адже розуму в орків (доведено війною), мов у інфузорій. А ще російські солдати пройшлися-пробіглися радіоактивним «рудим лісом», полежали у окопах, виритих у забрудненій радіацією землі. Серед них уже зафіксовані перші смерті від радіаційної хвороби. У більшості все ще попереду.
На щастя, короткотермінове хазяйнування агресорів на Чорнобильській АЕС не вплинуло на рівень радіації ні в Києві, ні у прилеглих регіонах. Утім, зайвий раз нагадало: названий радянськими фахівцями «мирним», атом насправді таким не є, якщо по-варварськи з ним поводитися… В Україні це дуже добре усвідомлюють. І пам’ятають, що сталося на світанку 26 квітня 1986 року…
36 років тому Чорнобиль назавжди вплівся в долі кооператорів Рівненщини: вони були серед тих, хто одразу ж після аварії попрямували на Київщину. Будівельники (їх уже, на жаль, немає серед нас) зводили тимчасове житло для відселених із Прип’яті, водії перевозили необхідне, а наші кухарі готували їжу для них усіх у польових умовах, під зливами та вітрами і, що найголовніше, теж під дією радіації. Хто ж знав, що й ця територія згодом увійде до зони відчуження Чорнобильської АЕС?
Але й сьогодні в кооперативному строю – заступник директора департаменту маркетингу та логістики Споживспілки Людмила Церешко, радник голови правління Споживспілки Іван Романський, голова обласної ветеранської організації Микола Мосійчук (який тоді, в 1986-му, очолював Рівненську споживспілку). Всі вони були там, поблизу Чорнобиля, й кожен сумлінно виконував свою роботу. Як і водій виробничого автотранспортного об’єднання Споживспілки Леонід Цурпалюк. Із кооперативного ресторану «Прип’ять» на базу до Іванкова він вивозив продукти та обладнання, яке демонтувала бригада рівненських монтажників на чолі з директором ремонтно-монтажного комбінату облспоживспілки Борисом Рашковським (на жаль, уже покійним). Леонідові ж тоді було 24…
– Нині Леонід у нас – і охоронець, і кочегар, і слюсар: словом, безвідмовний чоловік, який ніколи не підведе, – каже директор виробничого автотранспортного об’єднання облспоживспілки Микола Оксимчук. – Не я його посилав у Чорнобиль, але я несу відповідальність за колектив, який очолюю. Бо якось воно так виходить, що в складні для країни часи її захищають прості люди. От і сьогодні саме вони тримають фронт, і ми можемо спати відносно спокійно.
Леонід Цурпалюк, якому цьогоріч виповнюється 60, каже: було б здоров’я – не задумуючись, пішов би на передову. На жаль, воно нерідко підводить. Тому разом із усіма кооператорами активно наближає перемогу України в тилу, на не менш важливому економічному фронті. Вважає, що окупантів, які жили в Чорнобильській зоні, покарав Усевишній, бо Він – на боці правди й України.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
САНАТОРІЙ ДЛЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ: ТАМ, ДЕ ЛІКУЮТЬ ДУШУ
Уже не вперше кооператори Рівненщини спрямовують допомогу для профспілкового санаторію «Горинь» у Степані. Адже від початку війни тут знаходять надійний прихисток люди з гарячих точок України (ми детально розповідали про це в матеріалі «Щоб побачити веселку, треба пережити дощ»). Це насамперед мами з дітками, пенсіонери та люди з обмеженими фізичними можливостями.
Оскільки правління Споживспілки тісно співпрацює з обласною військовою адміністрацією щодо того, як організувати допомогу, цього разу об’єднали зусилля для підтримки санаторію. Тож голова обласної профспілкової організації Микола Вознюк привіз допомогу не лише від кооператорів, а й від влади та благодійників. Окрім продуктів харчування, це ще й засоби гігієни, насамперед ті, яких потребують певні категорії інвалідів, котрі тут перебувають. Загалом у санаторії нині живе 125 осіб.
– Звісно, люди хочуть додому, тому за першої нагоди від’їжджають у звільнені від окупантів міста та села. Натомість приїздять ті, кого війна наздоганяє на сході нашої країни. Й усі отримують мирний дах над головою, доброзичливе ставлення та нашу підтримку, – розповів Микола Вознюк.
Нагадаємо: раніше Споживспілка облаштувала в санаторії кімнату для відпочинку кооператорів краю. Але від початку війни вона стала комфортним місцем для проживання біженців.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
КООПЕРАТИВНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ
Полтавщина
ДОПОМОГА ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ: ОБІД НА 400 ПЕРСОН ЩОДНЯ
«Чужої біди не буває» – цим гаслом завжди керувався колектив Полтавського університету економіки і торгівлі.
У 2014 р. ПУЕТ приймав тимчасових переселенців із Криму, Луганської та Донецької областей. Того ж року створив умови для роботи двох структурних підрозділів Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка, а після цьогорічного повномасштабного вторгнення рф в Україну до нього переїхали зі Старобільська й інші підрозділи цього закладу освіти. Потім були переселенці з Сум, Охтирки, Тростянця, Харкова, інших населених пунктів, де йшли активні бойові дії.
За перші два тижні війни тимчасовий прихисток у гуртожитках університету знайшли понад 2000 переселенців. Більшість із них за кілька днів їхали далі на Західну Україну. Та близько 200 осіб – переважно люди похилого віку і жінки з дітьми – вирішили залишитися у Полтаві, поки з’явиться можливість повернутися додому. Тож на початку березня в коопуніверситеті зрозуміли, що продовольчих наборів, які доставляли волонтери, вже буде недостатньо.
У зв’язку з цим ректорат вирішив організувати для переселенців постійне гаряче харчування. Всі технологічні умови для цього має університетська їдальня та лабораторії освітньої програми «Харчові технології та інженерія», обладнані сучасними печами, плитами, пароконвектоматами. Але головне, що рішення ректорату знайшло відгук у співробітників і студентів університету.
Очолила загін кухарів-волонтерів досвідчений фахівець кулінарного мистецтва Валентина Соловйова. Поруч із нею до роботи стали викладачі та лаборанти кафедр харчових технологій і готельно-ресторанної справи Ю.Левченко, О.Горобець, А.Гередчук, І.Чоні, С.Медведєва, С.Львова, В.Гончаренко, Н.Слимак, О.Ходос, В.Столярчук, Л.Положишникова, О.Володько. З особливою теплотою і вдячністю за небайдужість та патріотичну позицію говорить Валентина Павлівна про волонтерів-студентів. І називає багато прізвищ: О.Вакуленко, В.Сергєєва, К.Кравцова, О.Пошивайло, В.Безотосний, Б.Тарасюк, А.Гакраманова…
Щодня слова вдячності звучать також від майже 400 переселенців, які хвалять дружний колектив ПУЕТу за дуже смачні різноманітні страви.
Приєднується до слів подяки і ректорат, зокрема на адресу тих благодійників, які привозять крупи, тушкованку, м’ясо, рибу, макаронні вироби, сосиски та інші ковбасні вироби, олію, борошно, картоплю, моркву, буряки тощо. Хтось везе те, що має, інші перераховують кошти на придбання продуктів. Причому це люди не лише з України, а й із США, Німеччини та Великої Британії.
За сайтом університету
Дніпропетровщина
Відлуння свята
ДЛЯ ВОЇНІВ З ЛЮБОВ’Ю
Напередодні Великодня в Новомосковському кооперативному коледжі економіки і права відбулася благодійна акція «Великодній кошик солдату», метою якої було організувати збір великодніх смаколиків та подарунків і надіслати їх у зону воєнних дій для наших захисників.
Завдяки батькам, студентам та викладачам коледжу, які долучилися до акції, було зібрано продукти харчування, солодощі, предмети гігієни, великодні смаколики та інше. Серед подарунків – малюнки-привітання, листівки.
Зібрані великодні кошики передали нашим солдатам. Сподіваємося, що попри складності і небезпеку, у яких щомиті перебувають наші воїни на передовій, вони відчули нашу повагу, підтримку, віру, любов. І наші молитви.
Такі самі великодні кошики зі смаколиками волонтерська організація коледжу «Долоні добра» передала для дітей-переселенців, які живуть у гуртожитку коледжу.
Дякуємо всім, хто долучився до благодійної акції та поділився своїм добром і теплом із захисниками України!
Ольга Бут
СПІВЧУТТЯ
Колектив Львівського фахового коледжу економіки і права висловлює щирі співчуття головному бухгалтеру Ярославі Романівні САЙ з приводу смерті найріднішої людини – чоловіка.
У ці скорботні дні важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, яка була найголовнішою в житті. Щиро поділяємо Ваше горе і передаємо слова співчуття і підтримки Вам та Вашим рідним. Ми не в змозі змінити обставини, лише просимо Всевишнього дати сил перенести біль втрати, а душу покійного прийняти в Царство небесне. Хай земля йому буде пухом. Поділяємо Ваше горе, сумуємо разом із Вами, підтримуємо Вас у годину скорботи.
З сайту Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств